Кочубинський Олександр Олександрович

Коротко

• Понад 35 років (з 1871 до 1907) викладав славістику в Новоросійському університеті; 1903–1905 — декан історико-філологічного факультету.
• Автор близько 80 праць: про взаємини слов'янських мов, історію чехів, початки російського слов'янознавства, старожитності Північного Причорномор'я.
• 1890 року отримав Уваровську медаль за рецензію на працю Павла Житецького про малоруське наріччя.
• Дбав про збереження Судацької, Аккерманської й Хотинської фортець.

Історія слов’янської філології в Одесі другої половини XIX століття тісно пов’язана з ім’ям Олександра Кочубинського. Він прийшов до Новоросійського університету 1871 року й пропрацював там до самої смерті, виховавши кількох відомих славістів.

Біографія

Кочубинський народився 1845 року в Кишиневі в родині бессарабського священника. Навчався в Аккермані (нині Білгород-Дністровський) та в гімназії при Рішельєвському ліцеї в Одесі. У 1863–1867 роках студіював на історико-філологічному факультеті Московського університету, де найбільше на нього вплинув історик Ніл Попов.

Після університету вчителював в одеських гімназіях, 1869 року їздив до Німеччини й Австрії вивчати організацію шкільної справи. З 1871 року викладав слов’янські дисципліни в Новоросійському університеті, 1873 року здобув ступінь магістра, 1877-го — доктора й посаду ординарного професора кафедри слов’янської філології. У 1903–1905 роках був деканом історико-філологічного факультету, тривалий час редагував «Записки» університету. Викладав і на Одеських вищих жіночих курсах.

Наукові праці

Кочубинський залишив близько 80 праць — приблизно навпіл з мовознавства та з історії й археології.

Рік	Праця (мовою оригіналу)
1878	«К вопросу о взаимных отношениях славянских наречий»
1885	«Карта расселения славян в IX в.»
1887–1888	«Начальные годы русского славяноведения»
1895	«Литовский язык и наша старина»
1901	про Тіру й Білгород-Аккерман
1906	«П. И. Шафарик. Очерк из жизни русской науки»

Він вивчав історію чехів, зокрема громаду Чеських братів і національне відродження, політику Російської імперії у «східному питанні», історію славістики. Займався й українською мовою Східної Галичини. За рецензію на книжку Павла Житецького про малоруське наріччя XVII–XVIII століть 1890 року дістав Уваровську золоту медаль Петербурзької академії наук.

Археологія і пам’ятки

Окремий напрям — старожитності Північного Причорномор’я: Аккерман, Нерубайський скарб запорозьких часів. Учений обстоював збереження фортець у Судаку, Білгороді-Дністровському й Хотині, 1896 року обстежував пам’ятки на Дністрі.

Погляди

Кочубинський належав до прихильників офіційного слов’янофільства й мав виразні антикатолицькі погляди: ідеалізував роль Росії у визволенні балканських слов’ян, виправдовував придушення польського повстання 1863–1864 років. Водночас виступав проти примусового поширення російської мови й православ’я, вважаючи, що це має відбуватися поступово. Сучасні дослідники зауважують, що ідеологічні погляди впливали на деякі його висновки.

Серед учнів Кочубинського — славісти Василь Мочульський, Михайло Попруженко, Степан Кульбакін. Похований на Першому християнському кладовищі Одеси, знищеному 1937 року.

Запитання

Які дати життя Кочубинського правильні?

Джерела розходяться. Енциклопедія Сучасної України подає народження 22 жовтня (3 листопада) 1845 року, а як інший варіант — 3 (15) листопада; Вікіпедія — 4 (16) листопада. Смерть — 13 (26) травня 1907 року, за іншими даними 28 травня (10 червня) 1907 року.

Де, на думку Кочубинського, була прабатьківщина слов'ян?

Між Карпатами й Дунаєм. Він вважав, що давні риси збереглися в слов'янських мовах по-різному — залежно від того, наскільки далеко народ відійшов від цього краю, і заперечував тезу про особливу давність сербської мови, віддаючи першість російській.

Див. також

• Житецький Павло Гнатович Автор першої великої праці з історичної фонетики української мови — «Нарис звукової історії малоруського наріччя» (1876).
• Коллар Ян Тридцять років (1819–1849) служив пастором словацької лютеранської громади в Пешті.
• Караджич Вук Стефанович Реформував сербську кирилицю за принципом «пиши, як говориш»: відкинув зайві знаки й увів шість нових літер.
• Грот Микола Якович Син академіка-філолога Якова Грота; освіту здобув у Петербурзькому університеті (1875).
• Розділ «Мовознавці» Усі статті підрозділу «Мовознавці».

Джерела

1. Урсу Д. П. Кочубинський Олександр Олександрович // Енциклопедія Сучасної України. — Т. 15. — Київ, 2014.
2. Кочубинський Олександр Олександрович — Вікіпедія (українська)
3. Ляпунов Б. М. А. А. Кочубинский и его труды по славянской филологии. — 1909.

Статтю написано редакцією словника за наведеними джерелами; дати й факти звірено між ними. Якщо джерела розходяться, це сказано в тексті.