КАРАДЖИЧ
Караджич Вук Стефанович
Караджич Вук Стефанович (6 листопада 1787, Тршич біля Лозниці — 26 січня 1864, Відень) — сербський філолог, фольклорист і реформатор літературної мови, що поклав в основу сербської писемності живе народне мовлення.
Коротко
- Реформував сербську кирилицю за принципом «пиши, як говориш»: відкинув зайві знаки й увів шість нових літер.
- 1814 року видав першу граматику сербської народної мови, 1818-го — «Сербський словник».
- Зібрав і опублікував сербські народні пісні й казки, якими захоплювався Якоб Грімм.
- 1819 року побував у Києві, Чернівцях і Львові; його праці надихали Шашкевича, Максимовича, Шевченка.
На початку XIX століття серби писали слов’яносербською книжною мовою, повною церковних слів і запозичень з російської церковнослов’янської. Вук Караджич, родом із села під Лозницею, запропонував відмовитися від неї й будувати літературну мову на живому народному мовленні — східногерцеговинському говорі, яким говорив сам.
Життєпис
Караджич народився 6 листопада 1787 року в селі Тршич, тоді в Османській імперії. Здебільшого навчався сам: трохи в родича, у монастирі Троноша, потім у гімназії в Сремських Карловцях. 1808 року став одним із перших студентів Белградської вищої школи. Хвороба залишила його кульгавим на все життя.
У роки Першого сербського повстання він служив писарем у повстанських командирів. Після поразки повстанців 1813 року Караджич переїхав до Відня і там познайомився зі словенським мовознавцем Єрнеєм Копітаром, вплив якого допоміг йому в боротьбі за реформу мови й правопису. У Відні Вук прожив більшу частину життя й помер 26 січня 1864 року. 1897 року його прах урочисто перепоховали в Белграді, біля могили просвітителя Доситея Обрадовича.
Мовна реформа
Принцип Караджича — «пиши, як говориш, читай, як написано». Він:
- уклав першу граматику сербської народної мови (1814);
- видав «Сербський словник» (1818; друге, розширене видання — 1852);
- вилучив з кирилиці непотрібні знаки й увів шість нових літер;
- 1847 року переклав народною мовою Новий Заповіт.
Проти реформи виступала частина сербського духовенства й мовознавців, зокрема в районі Нового Сада: їм герцеговинський говір здавався майже чужою мовою. Зрештою погляди Караджича перемогли. 1850 року він разом з Джуро Даничичем підписав Віденську літературну угоду, що заклала основи сербохорватської мови.
Фольклор
| Рік | Видання |
|---|---|
| 1814 | «Мала простонародна слов’яносербська пісниця» |
| 1814–1815 | Перші два томи сербських народних пісень |
| 1821 | «Сербські народні казки» |
| 1823–1833 | «Сербські народні пісні», т. 1–4 |
Збірки зробили сербський епос відомим у Європі. Якоб Грімм переклав німецькою пісню «Будівництво Скадра», записану Караджичем від старого співця, і порівнював сербські пісні з гомерівською поезією.
Визнання
Караджича обрали членом Віденської (1848) і Прусської (1850) академій наук, членом-кореспондентом Петербурзької академії (1851). Серед його почесних звань — членство в Одеському товаристві історії та старожитностей (1842) і почесне членство в раді Харківського університету (1846). 1861 року Загреб надав йому звання почесного громадянина.
Запитання
Що означає принцип «пиши, як говориш»?
Кожному звукові відповідає одна літера, і кожна літера завжди читається однаково. Щоб досягти цього, Караджич вилучив із сербської кирилиці знаки, яких не було в живій вимові, і запровадив шість нових літер. За зразок він брав фонетичні принципи Йоганна Крістофа Аделунга й чеську абетку Яна Гуса.
Як Караджич пов’язаний з Україною?
1819 року він відвідав Київ, Чернівці та Львів і познайомився з українськими культурними діячами. У Відні дружив з галицьким журналістом Іваном Головацьким, листувався з Осипом Бодянським та Ізмаїлом Срезневським. Його фольклорні збірки й мовна реформа стали прикладом для «Руської трійці», Михайла Максимовича, Амвросія Метлинського й Тараса Шевченка.
Чому його назвали Вуком?
У родині Караджичів часто помирали немовлята. За народним повір’ям, ім’я Вук («вовк») мало відлякувати злих духів і вберегти дитину.
Див. також
- Сербохорватська мова Належить до західної підгрупи південнослов’янських мов, поряд зі словенською.
- Український алфавіт Сучасний склад: А Б В Г Ґ Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ь Ю Я.
- Колядки Назва пов’язана з латинським calendae — першим днем місяця, через свято Коляди.
- Розділ «Мовознавство» Мови світу, лінгвістичні терміни та мовознавці.
Джерела
- Вук Караджич — Вікіпедія (українська)
- Vuk Karadžić — Wikipedia (англійська)
- Karadžić, Vuk — Internet Encyclopedia of Ukraine
- Колибанова К. В. Караджич Вук Стефанович // Енциклопедія історії України. — Т. 4. — Київ : Наукова думка, 2007. — С. 101.
Статтю написано редакцією словника за наведеними джерелами; дати й факти звірено між ними. Якщо джерела розходяться, це сказано в тексті.
Поруч у словнику
- АБРАКАДА́БРА Абракадабра (лат. abracadabra) — магічне слово, яке з античності писали на амулетах як заклинання проти хвороб; у сучасній мові — безглуздий набір слів, незрозуміла нісенітниця, а також «чарівне слово» фокусників.
- АЛБАНСЬКА МОВА Албанська мова (алб. shqip, gjuha shqipe) — мова албанців, що становить окрему, ізольовану гілку індоєвропейської мовної сім'ї; державна в Албанії та Косові, одна з офіційних у Північній Македонії й Чорногорії.
- АЛЕКСЄЄВ Алексєєв Василь Михайлович (2 (14) січня 1881, Петербург — 12 травня 1951, Ленінград) — російський і радянський сходознавець-китаїст, перекладач китайської літератури, академік АН СРСР з 1929 року.
- АРТИКУЛЯЦІЯ Артикуляція (від лат. articulo — розчленовую, вимовляю членороздільно) — багатозначний термін: у мовознавстві це робота органів мовлення під час вимови звуків, у музиці — спосіб виконання послідовності звуків, у техніці зв’язку — розбірливість переданого мовлення.