Перейти до тексту
Укрсловник енциклопедичний словник

ІПАТІЇВСЬКИЙ ЛІТОПИС

Іпатіївський літопис

Іпатіївський (Іпатський) літопис — руське літописне зведення, найдавніший список якого переписано в 1420-х роках; воно об'єднує «Повість временних літ», Київський і Галицько-Волинський літописи й доводить виклад до кінця XIII століття.

Розділ: Літописи Оновлено ≈ 2 хв читання

Коротко

  • Назву дав Іпатіївський монастир під Костромою, де рукопис зберігався в XVII столітті.
  • 1809 року його виявив у Бібліотеці Академії наук у Петербурзі історіограф Микола Карамзін; там список зберігається й нині.
  • Три частини: «Повість временних літ» до 1117 року, Київський літопис до 1198-го і Галицько-Волинський — до 1292 року.
  • Повний український переклад «Літопис руський» Леоніда Махновця вийшов 1989 року.

Значну частину відомостей про Київ XII століття, а про Галич і Володимир XIII століття — чи не головну, історики черпають з однієї книги. Великий том 30 × 23 см у шкіряній оправі з мідними застібками, переписаний близько 1425 року, зберігся до наших днів і налічує 307 нумерованих аркушів.

Склад зведення

Іпатіївський літопис — це компіляція, складена з кількох давніших літописів. Перед основним текстом подано перелік київських князів. Далі йдуть три головні частини:

Частина Період Зміст
«Повість временних літ» (третя редакція) від початку до 1117 року давня історія Русі
Київський літопис 1118–1198 події в Київській землі й сусідніх князівствах
Галицько-Волинський літопис початок XIII ст. — 1292 Роман Мстиславич, Данило Галицький, Василько, Володимир Василькович

Дослідники вважають, що київське зведення 1198 року поєднали з галицько-волинськими записами у Володимирі за князя Володимира Васильковича. Галицько-волинська частина спершу була «непорічною», тобто суцільною розповіддю без поділу на роки.

Знахідка і назва

У XVII столітті рукопис належав Іпатіївському монастирю під Костромою, звідси назва. 1809 року його виявив у Бібліотеці Академії наук у Петербурзі історіограф Микола Карамзін. Книгу переписано п’ятьма почерками; де саме, дослідники досі не дійшли згоди.

Інші списки

Окрім Іпатіївського, відомі кілька пізніших списків того самого зведення:

  • Хлєбниковський — близько 1560 року, імовірно з Києво-Печерського монастиря;
  • Погодінський (Четвертинський) — близько 1620 року, копія втраченого Острозького;
  • Марка Бундура (Яроцького) — 1651 рік, надійшов до академічної бібліотеки 1910 року з Кременця;
  • Єрмолаївський — 1710-ті роки, ймовірно виготовлений у Києві;
  • Краківський — 1795–1796 роки, латинськими літерами для польського історика Адама Нарушевича.

Мова і значення

На відміну від Лаврентіївського, Іпатіївський літопис має виразно південноруське, українське походження: у ньому трапляються характерні українські лексика, фразеологія й вимова. Київський і Галицько-Волинський літописи як його складові вважають пам’ятками української мови. Для історії Східної Європи XII–XIII століть це одне з найважливіших джерел.

Видання і переклади

Уперше літопис надруковано 1843 року в Петербурзі, у другому томі «Полного собрания русских летописей». У тій самій серії його перевидавали 1871, 1908, 1923 і 1998 року; видання 1908 року мало окремий додаток із різночитаннями Єрмолаївського списку. Повний переклад сучасною українською мовою під назвою «Літопис руський» підготував Леонід Махновець, книжка вийшла в Києві 1989 року.

Запитання

Чим Іпатіївський літопис відрізняється від Лаврентіївського?

Обидва містять «Повість временних літ», але різних редакцій. Лаврентіївський, переписаний 1377 року ченцем Лаврентієм, продовжено Суздальським літописом про Володимиро-Суздальську й Ростовську землі. В Іпатіївському після «Повісті» йдуть Київський і Галицько-Волинський літописи, тож він головне джерело з історії південно-західної Русі XII–XIII століть. Академік О. Шахматов називав Іпатський список українським не лише за змістом, а й за мовою.

Чи правда, що Карамзін знайшов літопис в Іпатіївському монастирі?

Так часто пишуть, але точніше інакше. Рукопис справді належав Іпатіївському монастирю в XVII столітті, звідки й назва. Проте Карамзін 1809 року натрапив на нього вже в Бібліотеці Академії наук у Петербурзі. Того ж року він виявив і Хлєбниковський список серед рукописів купця Петра Хлєбникова.

Де прочитати Іпатіївський літопис українською?

Повний переклад Леоніда Махновця вийшов 1989 року під назвою «Літопис руський». Давньоруський текст видано в т. 2 «Полного собрания русских летописей» (1843), перевидання — 1871, 1908, 1923 і 1998 років.

Див. також

  • Галицько-Волинський літопис Оригінал не зберігся; найстаріший список — у складі Іпатіївського зводу початку XV століття.
  • Літописи Назва походить від традиційного зачину річної статті: «В літо 6370…» — рік від створення світу.
  • Густинський літопис Оригінал не зберігся; найдавніший відомий список переписав 1670 року ієромонах Михайло Лосицький.
  • Карамзін Микола Михайлович Повість «Бідна Ліза» (1792) і «Листи російського мандрівника» зробили його головним сентименталістом російської літератури.
  • Розділ «Літописи» Літописні пам’ятки, їхні укладачі та значення для історії.

Джерела

  1. Іпатіївський літопис — Вікіпедія (українська)
  2. Hypatian Codex — Wikipedia (англійська)
  3. Лаврентіївський літопис — Вікіпедія (українська)
  4. Wikidata: Q545413
  5. Літопис руський / пер. з давньорус. Л. Є. Махновця. — Київ: Дніпро, 1989.

Статтю написано редакцією словника за наведеними джерелами; дати й факти звірено між ними. Якщо джерела розходяться, це сказано в тексті.

Поруч у словнику