Літописи

Коротко

• Назва походить від традиційного зачину річної статті: «В літо 6370…» — рік від створення світу.
• Більшість літописів — зведення: кожен укладач переписував попередні тексти й доповнював їх.
• Найдавніша збережена пам’ятка — «Повість временних літ» початку XII століття.
• В Україні традицію продовжили західноруські та козацькі літописи XVI–XVIII століть.

«Се повісті минулих літ, звідки пішла Руська земля…» — так починається найвідоміший давньоруський літопис. Сама ця фраза пояснює жанр: перед нами не вільна розповідь, а оповідь про «літа», тобто роки. Кожна річна стаття відкривається словами «В літо…» і датою від створення світу, а далі може бути як розлога повість, так і кілька слів про затемнення чи смерть князя.

Як укладали літописи

Літописання на Русі виникло в Києві, найімовірніше, у першій половині XI століття. Гіпотеза Олексія Шахматова про «найдавніше зведення» 1030-х років досі обговорюється, але точна дата не встановлена.

Літописи рідко писала одна людина. Новий укладач брав попередній текст, переписував його, скорочував, доповнював місцевими записами й доводив розповідь до свого часу. Так з’являлися зведення — багатошарові твори, де можна розрізнити руку різних авторів. Мова — церковнослов’янська з численними рисами живого мовлення, а пізніше книжна українська чи білоруська.

Давньоруські літописи

Пам’ятка	Час	Що охоплює
«Повість временних літ»	1110-ті	від розселення слов’ян до початку XII ст.
Київський літопис	кінець XII ст.	події 1118–1198
Галицько-Волинський літопис	XIII ст.	історія Галицько-Волинського князівства
Новгородські літописи	XII–XV ст.	місцева історія Новгорода

Тексти київської традиції найповніше збереглися в Іпатіївському списку, переписаному в XV столітті. Лаврентіївський список 1377 року доніс «Повість» разом із північно-східним літописанням.

Литовсько-руська доба

У Великому князівстві Литовському в XV–XVI століттях укладали так звані західноруські, або литовсько-білоруські, літописи. Вони поєднували давньоруські перекази з історією литовських князів. Тоді ж з’явилися місцеві українські твори, як-от Густинський літопис першої половини XVII століття, що спирався й на польські хроніки.

Козацькі літописи

Наприкінці XVII — у XVIII столітті жанр в Україні оновився. Козацькі літописи — це вже радше історичні трактати, які прагнули пояснити минуле козацтва й Гетьманщини:

• Літопис Самовидця — свідчення сучасника подій 1648–1702 років;
• Літопис Григорія Граб’янки (1710);
• Літопис Самійла Величка (1720-ті);
• Лизогубівський літопис та інші родинні й полкові записи.

Ці тексти стали джерелом для істориків XIX століття й вплинули на «Історію Русів» та твори Тараса Шевченка.

Запитання

Чим літопис відрізняється від хроніки?

Обидва жанри розповідають про минуле в хронологічному порядку. Літопис ділить текст на річні статті, кожна з яких починається з дати, і може містити записи навіть з одного речення. Західна хроніка частіше є суцільною розповіддю, впорядкованою за правліннями чи подіями.

Чи збереглися оригінали давніх літописів?

Ні. Найдавніші тексти відомі лише в пізніших списках: Лаврентіївський список переписано 1377 року, Іпатіївський — близько 1420-х років. Тому дослідники реконструюють давніші зведення, порівнюючи різні списки.

Хто автор «Повісті временних літ»?

Традиція пов’язує її з ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором. Більшість дослідників вважає, що над текстом працювало кілька укладачів, зокрема ігумен Видубицького монастиря Сильвестр, який 1116 року підготував одну з редакцій.

Див. також

• Розділ «Літописи» Літописні пам’ятки, їхні укладачі та значення для історії.

Джерела

1. Літопис — Вікіпедія (українська)
2. Wikidata: Q2624969

Статтю написано редакцією словника за наведеними джерелами; дати й факти звірено між ними. Якщо джерела розходяться, це сказано в тексті.