Дедюлін Олександр Васильович

Коротко

• Закінчив Харківський ветеринарний інститут 1892 року, з 1906-го завідував у ньому кафедрою бактеріології.
• 1917 року обраний директором інституту, 1921-го очолив новостворений Державний інститут наукової і практичної ветеринарії.
• Вивчав діагностику й щеплення проти сапу, ящура, сказу, туберкульозу; займався санітарією м’яса й холодильною справою.
• Автор понад 180 праць; похований на алеї почесних громадян Харкова.

Олександр Дедюлін прийшов у ветеринарну бактеріологію з практики: до кафедри він встиг попрацювати дільничним лікарем у земстві й лікарем на бойнях. Тому й наукові питання ставив практичні — як вчасно розпізнати сап, як зберегти м’ясо в холодильнику, як щепити худобу.

Освіта і практика

Дедюлін народився 15 серпня 1866 року в Срібному Прилуцького повіту Полтавської губернії (нині селище на Чернігівщині). 1892 року закінчив Харківський ветеринарний інститут. Наступного року працював дільничним ветеринарним лікарем у Саратовському земстві.

1896 року на запрошення професора Івана Раєвського повернувся до Харкова асистентом бактеріологічної станції інституту. Згодом служив лікарем забійного пункту в Петербурзі, з 1904 року — Харківських м’ясних боєнь. 1901 року захистив дисертацію з анатомії шийних нервів свійських ссавців.

Професор і директор

З 1906 року Дедюлін завідував кафедрою бактеріології Харківського ветеринарного інституту, 1907-го став екстраординарним професором і почав читати курс м’ясознавства та боєнської справи. 1917 року його затвердили ординарним професором і 4 березня того ж року обрали директором інституту.

Паралельно він займався громадською роботою: 1912 року організував і очолив Холодильний комітет у Харкові, 1914-го обирався до міської думи й брав участь у Міжнародному конгресі ветеринарних лікарів у Лондоні. 1916 року консультував Червоний Хрест.

Інститут ветеринарії

1921 року на базі бактеріологічної станції інституту створено Державний інститут наукової і практичної ветеринарії, і Дедюлін став його першим директором (за даними ЕСУ — з 1922 року; ця ж енциклопедія датує 1907 роком і початок завідування кафедрою бактеріології). Він також редагував журнал «Ветеринарна справа». Помер 16 жовтня 1924 року, похований у Харкові на алеї почесних громадян.

Наукові праці

За життя Дедюлін опублікував понад 180 робіт. Головні напрями:

• серодіагностика сапу коней та імунізація проти нього;
• методи щеплення проти ящура й туберкульозу, антирабічні (проти сказу) щеплення сільськогосподарських тварин;
• боротьба з чумою великої рогатої худоби;
• санітарне значення холодильників і зміни м’яса при тривалому зберіганні;
• організація ветеринарної освіти.

Сучасні дослідники відносять його до вчених, що стояли біля витоків імунобіології в Україні. Для свого часу ці теми були нагальними: сап косив армійських і селянських коней, а ящур і чума великої рогатої худоби спустошували стада цілих губерній. 1975 року випущено медаль з його портретом.

Запитання

Що таке епізоотологія, якою займався Дедюлін?

Це розділ ветеринарії про те, як інфекційні хвороби тварин виникають і поширюються в стадах і популяціях, і як їм запобігати. Для селянського й армійського господарства початку XX століття, де масово тримали коней і худобу, сап, ящур чи чума великої рогатої худоби були економічною катастрофою.

Чим займався Дедюлін у холодильній справі?

На початку XX століття холодильники для м’яса лише входили в ужиток. Дедюлін досліджував, як змінюється м’ясо при тривалому зберіганні в холоді і яке санітарне значення мають холодильні склади, доповідав про це на з’їздах холодильного комітету 1910–1916 років і очолив Холодильний комітет у Харкові.

Див. також

• Епізоотологія Центральне поняття — епізоотичний процес: безперервний ланцюг заражень, що тримається на джерелі збудника, механізмі передачі та сприйнятливих тваринах.
• Епізоотія Тваринний відповідник епідемії серед людей.
• Ветеринарія Охоплює діагностику, лікування й профілактику хвороб свійських, диких і лабораторних тварин.
• Догерті Пітер Чарльз За освітою ветеринар: закінчив Квінслендський університет, докторський ступінь отримав в Единбурзі.
• Розділ «Ветеринарія» Хвороби тварин, їхні збудники, профілактика й ветеринарна санітарія.

Джерела

1. Приходько Т. М. Дедюлін Олександр Васильович // Енциклопедія Сучасної України. — Київ, 2007.
2. Дедюлін Олександр Васильович — Вікіпедія (українська)
3. Wikidata: Q12099816
4. Стегній Б. Т. та ін. До 150-річчя від дня народження О. В. Дедюліна // Вісник аграрної науки. — 2016.

Статтю написано редакцією словника за наведеними джерелами; дати й факти звірено між ними. Якщо джерела розходяться, це сказано в тексті.