Карамзін Микола Михайлович

Коротко

• Повість «Бідна Ліза» (1792) і «Листи російського мандрівника» зробили його головним сентименталістом російської літератури.
• Видавав «Московский журнал» (1791–1792) і «Вестник Европы» (1802–1803).
• За дорученням Олександра I понад двадцять років писав «Історію держави Російської» (12 томів, 1816–1829).
• Реформував літературну мову і одним із перших почав уживати літеру «ё».

1789 року двадцятидворічний Микола Карамзін вирушив у подорож Європою, що тривала до 1790-го. Він познайомився з Кантом, Гердером, Віландом і Лафатером. Повернувшись, він описав побачене в листах до друзів — і цими «Листами російського мандрівника» по суті започаткував нову російську прозу.

Походження

Карамзін народився 1 (12) грудня 1766 року в дворянській родині в Симбірській губернії. Щодо точного місця джерела розходяться: називають садибу Знам’янське під Симбірськом і садибу Михайлівку, що нині належить до Оренбурзької області.

Письменник

«Листи російського мандрівника» друкувалися в «Московском журнале», який Карамзін видавав у 1791–1792 роках, а згодом вийшли окремо в шести томах (1797–1801). 1792 року в тому самому журналі з’явилася повість «Бідна Ліза» яка допомогла відкрити російському читачеві сентименталізм і надовго стала його символом.

Сентименталізм — літературний напрям кінця XVIII століття, що ставив у центр почуття й внутрішній світ «простої» людини. Карамзін переніс на російський ґрунт його поетику й легкий, близький до розмовного стиль, орієнтований на французьку прозу.

Реформатор мови

Карамзін свідомо відмовлявся від важкої церковнослов’янської лексики, творив і запозичував нові слова, вирівнював синтаксис за зразком західноєвропейських мов. Його також вважають одним із перших, хто почав уживати в друці літеру «ё»; обов’язковою вона так і не стала.

Історик

1802–1803 років Карамзін редагував журнал «Вестник Европы». Невдовзі імператор Олександр I призначив його державним історіографом, і з 1806 року письменник цілком присвятив себе «Історії держави Російської». Перші томи вийшли 1816 року; усього вийшло дванадцять томів, останній — посмертно 1829 року. Виклад доведено до Смутного часу.

1811 року (за іншими даними — 1812-го) Карамзін подав імператорові «Записку про давню й нову Росію», в якій критикував реформаторські плани Михайла Сперанського й обстоював непорушність самодержавства. 1818 року його обрали почесним членом Петербурзької академії наук.

Вплив

Прозу Карамзіна високо цінував Олександр Пушкін, а його плавний стиль, вибудуваний за зразком французької прози, став однією з основ російської літературної мови XIX століття. Імператор цінував Карамзіна як історіографа, а сам письменник у «Записці» постає принциповим прихильником самодержавства — ця позиція визначила й концепцію його «Історії».

Помер Карамзін 22 травня (3 червня) 1826 року в Таврійському палаці в Петербурзі.

Запитання

Де народився Карамзін?

Джерела розходяться. За поширеною версією, у садибі Знам’янське під Симбірськом; інші називають садибу Михайлівку (нині Оренбурзька область Росії), а оренбурзькі краєзнавці відстоюють і іншу дату — 1765 рік. Сам факт народження в Симбірській губернії сумнівів не викликає.

До якого року доведено «Історію держави Російської»?

Карамзін не встиг завершити працю. Дванадцятий том, що вийшов посмертно 1829 року, обривається на подіях Смутного часу, напередодні сходження на престол Михайла Романова 1613 року.

Чи згадували Карамзіна українські автори?

Так. До його «Історії» і поглядів зверталися галицький історик Денис Зубрицький, який закидав Карамзінові вагання щодо Галицької митрополії, а також Тарас Шевченко (у поемі «Великий льох») і Пантелеймон Куліш.

Див. також

• Олександр I Карагеоргієвич Другий син сербського короля Петра I; спадкоємцем став 1909 року, коли старший брат Георгій зрікся прав на престол.
• Літописи Назва походить від традиційного зачину річної статті: «В літо 6370…» — рік від створення світу.
• Козацькі літописи Три найвідоміші — Літопис Самовидця, Літопис Григорія Грабянки (1710) і Літопис Самійла Величка (1720).

Джерела

1. Микола Карамзін — Вікіпедія (українська)
2. Nikolay Karamzin — Wikipedia (англійська)
3. Wikidata: Q191598

Статтю написано редакцією словника за наведеними джерелами; дати й факти звірено між ними. Якщо джерела розходяться, це сказано в тексті.