ІПАТІЇВСЬКИЙ ЛІТОПИС
Іпатіївський літопис
Іпатіївський (Іпатський) літопис — руське літописне зведення, найдавніший список якого переписано в 1420-х роках; воно об'єднує «Повість временних літ», Київський і Галицько-Волинський літописи й доводить виклад до кінця XIII століття.
Коротко
- Назву дав Іпатіївський монастир під Костромою, де рукопис зберігався в XVII столітті.
- 1809 року його виявив у Бібліотеці Академії наук у Петербурзі історіограф Микола Карамзін; там список зберігається й нині.
- Три частини: «Повість временних літ» до 1117 року, Київський літопис до 1198-го і Галицько-Волинський — до 1292 року.
- Повний український переклад «Літопис руський» Леоніда Махновця вийшов 1989 року.
Значну частину відомостей про Київ XII століття, а про Галич і Володимир XIII століття — чи не головну, історики черпають з однієї книги. Великий том 30 × 23 см у шкіряній оправі з мідними застібками, переписаний близько 1425 року, зберігся до наших днів і налічує 307 нумерованих аркушів.
Склад зведення
Іпатіївський літопис — це компіляція, складена з кількох давніших літописів. Перед основним текстом подано перелік київських князів. Далі йдуть три головні частини:
| Частина | Період | Зміст |
|---|---|---|
| «Повість временних літ» (третя редакція) | від початку до 1117 року | давня історія Русі |
| Київський літопис | 1118–1198 | події в Київській землі й сусідніх князівствах |
| Галицько-Волинський літопис | початок XIII ст. — 1292 | Роман Мстиславич, Данило Галицький, Василько, Володимир Василькович |
Дослідники вважають, що київське зведення 1198 року поєднали з галицько-волинськими записами у Володимирі за князя Володимира Васильковича. Галицько-волинська частина спершу була «непорічною», тобто суцільною розповіддю без поділу на роки.
Знахідка і назва
У XVII столітті рукопис належав Іпатіївському монастирю під Костромою, звідси назва. 1809 року його виявив у Бібліотеці Академії наук у Петербурзі історіограф Микола Карамзін. Книгу переписано п’ятьма почерками; де саме, дослідники досі не дійшли згоди.
Інші списки
Окрім Іпатіївського, відомі кілька пізніших списків того самого зведення:
- Хлєбниковський — близько 1560 року, імовірно з Києво-Печерського монастиря;
- Погодінський (Четвертинський) — близько 1620 року, копія втраченого Острозького;
- Марка Бундура (Яроцького) — 1651 рік, надійшов до академічної бібліотеки 1910 року з Кременця;
- Єрмолаївський — 1710-ті роки, ймовірно виготовлений у Києві;
- Краківський — 1795–1796 роки, латинськими літерами для польського історика Адама Нарушевича.
Мова і значення
На відміну від Лаврентіївського, Іпатіївський літопис має виразно південноруське, українське походження: у ньому трапляються характерні українські лексика, фразеологія й вимова. Київський і Галицько-Волинський літописи як його складові вважають пам’ятками української мови. Для історії Східної Європи XII–XIII століть це одне з найважливіших джерел.
Видання і переклади
Уперше літопис надруковано 1843 року в Петербурзі, у другому томі «Полного собрания русских летописей». У тій самій серії його перевидавали 1871, 1908, 1923 і 1998 року; видання 1908 року мало окремий додаток із різночитаннями Єрмолаївського списку. Повний переклад сучасною українською мовою під назвою «Літопис руський» підготував Леонід Махновець, книжка вийшла в Києві 1989 року.
Запитання
Чим Іпатіївський літопис відрізняється від Лаврентіївського?
Обидва містять «Повість временних літ», але різних редакцій. Лаврентіївський, переписаний 1377 року ченцем Лаврентієм, продовжено Суздальським літописом про Володимиро-Суздальську й Ростовську землі. В Іпатіївському після «Повісті» йдуть Київський і Галицько-Волинський літописи, тож він головне джерело з історії південно-західної Русі XII–XIII століть. Академік О. Шахматов називав Іпатський список українським не лише за змістом, а й за мовою.
Чи правда, що Карамзін знайшов літопис в Іпатіївському монастирі?
Так часто пишуть, але точніше інакше. Рукопис справді належав Іпатіївському монастирю в XVII столітті, звідки й назва. Проте Карамзін 1809 року натрапив на нього вже в Бібліотеці Академії наук у Петербурзі. Того ж року він виявив і Хлєбниковський список серед рукописів купця Петра Хлєбникова.
Де прочитати Іпатіївський літопис українською?
Повний переклад Леоніда Махновця вийшов 1989 року під назвою «Літопис руський». Давньоруський текст видано в т. 2 «Полного собрания русских летописей» (1843), перевидання — 1871, 1908, 1923 і 1998 років.
Див. також
- Галицько-Волинський літопис Оригінал не зберігся; найстаріший список — у складі Іпатіївського зводу початку XV століття.
- Літописи Назва походить від традиційного зачину річної статті: «В літо 6370…» — рік від створення світу.
- Густинський літопис Оригінал не зберігся; найдавніший відомий список переписав 1670 року ієромонах Михайло Лосицький.
- Карамзін Микола Михайлович Повість «Бідна Ліза» (1792) і «Листи російського мандрівника» зробили його головним сентименталістом російської літератури.
- Розділ «Літописи» Літописні пам’ятки, їхні укладачі та значення для історії.
Джерела
- Іпатіївський літопис — Вікіпедія (українська)
- Hypatian Codex — Wikipedia (англійська)
- Лаврентіївський літопис — Вікіпедія (українська)
- Wikidata: Q545413
- Літопис руський / пер. з давньорус. Л. Є. Махновця. — Київ: Дніпро, 1989.
Статтю написано редакцією словника за наведеними джерелами; дати й факти звірено між ними. Якщо джерела розходяться, це сказано в тексті.
Поруч у словнику
- АЙВАЗОВСЬКИЙ Айвазовський Іван Костянтинович (вірм. Ованнес Айвазян; 17 (29) липня 1817, Феодосія — 19 квітня (2 травня) 1900, Феодосія) — живописець-мариніст вірменського походження, академік Петербурзької академії мистецтв, автор близько 6 тисяч творів і засновник картинної галереї у Феодосії.
- АНДРІЄВСЬКИЙ Андрієвський Іван Самійлович (1759, Чернігівщина — 17 (29) жовтня 1809, Москва) — лікар і ветеринар, доктор медицини, професор кафедри ветеринарії Московського університету, автор одних із перших підручників з ветеринарної медицини в Російській імперії.
- «АРХІВНА СПРАВА» «Архівна справа» — український історико-архівознавчий журнал, друкований орган Центрального архівного управління УСРР, що виходив у Харкові в 1926–1931 роках і був присвячений теорії, методиці та практиці архівної справи.
- АВСТРО НІМЕЦЬКІ ВІДНОСИНИ З УКРАЇНОЮ 1918 Австро-німецькі відносини з Україною 1918 року — союзні, а згодом окупаційні відносини Української Народної Республіки й Української Держави з Німецькою імперією та Австро-Угорщиною від підписання Берестейського миру (9 лютого 1918) до виведення їхніх військ наприкінці 1918 року.