Асцидії

Коротко

• Відомо близько трьох тисяч видів; поширені в усіх морях, від припливної смуги до великих глибин.
• Бувають поодинокі й колоніальні; розміри — від міліметра до кількох десятків сантиметрів.
• Тіло вкрите оболонкою-тунікою з туніцину — речовини, близької до рослинної целюлози.
• Хордову природу асцидій 1866 року довів ембріолог Олександр Ковалевський, який згодом працював у Києві та Одесі.

Доросла асцидія виглядає як безформний драглистий мішечок на камені, палі чи днищі судна. Якщо його торкнутися, він скорочується й вистрілює струменем води з двох отворів — за це англійці прозвали асцидій «морськими бризкунами».

Будова

Тіло асцидії вкриває туніка — щільна оболонка, до складу якої входить туніцин. Це полісахарид, близький до целюлози; серед тварин такий матеріал майже не трапляється. Під тунікою лежить мантія — стінка тіла з м’язовими волокнами.

На верхньому кінці розташований ротовий сифон, збоку — клоакальний. Вода надходить у ротовий отвір і проходить крізь велику глотку, прорізану сотнями зябрових щілин. Слиз на стінках глотки затримує бактерії, водорості й органічні частинки, які далі потрапляють у кишечник. Очищена вода виходить через клоакальний сифон.

Кровоносна система незамкнена, а серце має рідкісну особливість: воно періодично змінює напрямок скорочень, і кров тече то в один, то в інший бік. У крові деяких видів накопичуються ванадій і залізо в концентраціях, у мільйони разів вищих, ніж у морській воді.

Розмноження і личинка

Більшість асцидій — гермафродити. Колоніальні види розмножуються ще й брунькуванням, утворюючи кірки, подушки або грона з багатьох особин зі спільною тунікою.

З яйця виходить вільноплавна личинка, схожа на пуголовка. Вона має хвіст із хордою, спинну нервову трубку, очну пляму й орган рівноваги. Личинка не живиться й плаває від кількох годин до кількох днів, а потім прикріплюється головою до субстрату. Хвіст розсмоктується, тіло повертається, і личинка перетворюється на дорослу сидячу тварину.

Відкриття Ковалевського

Довго асцидій відносили до молюсків або червів. 1866 року Олександр Ковалевський описав їхній зародковий розвиток і показав, що личинка має хорду та нервову трубку, як у хребетних. Ця праця стала одним із ключових доказів еволюційної спорідненості безхребетних і хребетних тварин. Ковалевський згодом був професором Київського та Новоросійського (Одеського) університетів.

Значення

Асцидії — важливі фільтратори прибережних екосистем. Деякі види стали інвазійними: їх розносять судна, і вони обростають мідійні ферми та портові споруди. Асцидію Ciona intestinalis використовують як модельний організм у біології розвитку, а з тканин деяких видів отримують протипухлинні речовини, наприклад трабектедин.

Запитання

Чому асцидій відносять до хордових, а не до безхребетних «мішечків»?

Доросла асцидія справді не має ні хорди, ні хребта. Але її личинка, схожа на крихітного пуголовка, має хорду в хвості, спинну нервову трубку й зяброві щілини в глотці — три головні ознаки хордових. Після прикріплення до дна личинка втрачає хвіст і хорду, а нервова система зменшується до невеликого ганглія.

Чи їдять асцидій?

Так, кілька видів вважають делікатесом. У Кореї та Японії вирощують «морський ананас» Halocynthia roretzi, у Чилі та Перу збирають піуре, а в Середземномор’ї на ринках трапляються «морські фіги» Microcosmus. Їхній смак описують як йодистий і гіркуватий.

Див. також

• Багатощетинкові черви Описано понад 10 тисяч видів; трапляються в усіх океанах, від припливної смуги до найглибших западин.
• Коралі Кількість разків коливалася від одного до понад двадцяти; багате намисто з 20–25 разків із великих намистин свідчило про достаток родини.
• Атлантичний океан Площа разом з окраїнними й внутрішніми морями — близько 106,5 млн км², без них — близько 81,8 млн км².
• Розділ «Біологічна океанографія» Усі статті підрозділу «Біологічна океанографія».

Джерела

1. Асцидії — Вікіпедія (українська)
2. Wikidata: Q190090

Статтю написано редакцією словника за наведеними джерелами; дати й факти звірено між ними. Якщо джерела розходяться, це сказано в тексті.