АББАС МИРЗА
Аббас-Мірза
Аббас-Мірза (26 серпня 1789, село Нава, Мазендеран — 25 жовтня 1833, Мешхед) — іранський принц із династії Каджарів, спадкоємець престолу й намісник Азербайджану, який першим в Ірані взявся перебудовувати армію за європейським зразком.
Коротко
- Син Фатх-Алі-шаха; 1799 року проголошений спадкоємцем з титулом наїб ас-салтане (віцеправитель).
- Правив Іранським Азербайджаном із резиденцією в Тебризі, звідки керував і військом, і значною частиною зовнішньої політики.
- Командував іранськими силами у війнах з Російською імперією 1804–1813 і 1826–1828 років та з Османською імперією 1821–1823 років.
- Запровадив «нізам-е джадід» — регулярні частини з одностроями й європейською муштрою.
Восьмирічним хлопцем Аббас-Мірза вже був у поході: 1797 року його двоюрідний дід Ага Мохаммад-хан, засновник каджарської держави, узяв його з собою на Карабах. Того ж літа Ага Мохаммада вбили, престол дістався батькові хлопця, Фатх-Алі-шаху, а 20 березня 1799 року Аббаса-Мірзу проголосили спадкоємцем, хоча він не був старшим сином.
Намісник у Тебризі
Разом із титулом наїб ас-салтане принц отримав у правління Іранський Азербайджан — прикордонну провінцію, що межувала і з Російською, і з Османською імперіями. Тебриз став фактично другою столицею країни. Поруч із юним намісником стояли досвідчені сановники, передусім його наставник і міністр Мірза Бозорг Каем-Макам.
Дату народження більшість джерел подає як 26 серпня 1789 року; в окремих довідках трапляється 20 серпня.
Війни з Росією
Перша російсько-перська війна почалася 1804 року. Формально двадцятитисячне військо очолював Аббас-Мірза, на ділі рішення ухвалювала рада воєначальників. Після кількох років невдач вирішальною стала поразка під Асландузом 1812 року від загону Петра Котляревського, а наступного року — падіння Ленкорані. Гюлістанський договір 1813 року закріпив за Росією більшу частину Закавказзя, на яку претендував Іран.
Друга війна, 1826–1828 років, почалася наступом самого Аббаса-Мірзи на Карабах і закінчилася катастрофою: поразка під Єлисаветполем (нині Гянджа), утрата Еривані, а в жовтні 1827 року — і Тебриза. Принц особисто вів переговори, що завершилися Туркманчайським договором 1828 року.
Військова реформа
Поразки переконали намісника, що старе ополчення кочових племен не встоїть перед регулярною армією. Так з’явився «нізам-е джадід» — «новий порядок»:
- спершу солдатів муштрували російські полонені й утікачі, згодом — французькі, а потім британські офіцери;
- вояки отримали однострій і нову назву — сарбази;
- у Тебризі та околицях налагодили виробництво вогнепальної зброї, біля Ахара збудували плавильню, з’явилися ткацькі майстерні;
- старі фортеці Тебриза, Ардебіля й Хоя переробили, нову, Аббас-Абад на Араксі, звели за європейськими кресленнями.
Міцнішим військо виявилося у війні з Османською імперією 1821–1823 років: Аббас-Мірза взяв Баязид і здобув перемогу біля Хоя. Ерзурумський мир 1823 року загалом повернув кордони до попереднього стану.
Останні роки
На початку 1830-х років батько призначив його намісником Хорасану. Принц придушив виступи місцевих племен, захопив кілька фортець і готував похід на Герат, куди відправив свого сина Мохаммада-Мірзу. Облога успіху не мала. Сам Аббас-Мірза помер у Мешхеді 25 жовтня 1833 року після тривалої хвороби й похований у святилищі імама Рези. Після смерті Фатх-Алі-шаха 1834 року трон успадкував саме Мохаммад-Мірза.
Запитання
Чому Аббас-Мірза так і не став шахом?
Він помер у жовтні 1833 року, приблизно на рік раніше за батька, Фатх-Алі-шаха. Престол 1834 року перейшов до сина Аббаса-Мірзи — Мохаммада-Мірзи, який правив як Мохаммад-шах.
Що Іран втратив за Туркманчайським договором 1828 року?
Іран поступився Російській імперії Еріванським і Нахічеванським ханствами, погодився сплатити контрибуцію та надав російським купцям торговельні пільги. Окремий пункт визнавав Аббаса-Мірзу законним спадкоємцем перського трону.
Див. також
- Аббас I Хільмі Син Тусун-паші й онук Мухаммеда Алі; прийшов до влади після раптової смерті дядька Ібрагіма-паші.
- Олександр I (російський імператор) Посів трон у березні 1801 року після вбивства батька змовниками; його роль у змові історики досі обговорюють.
- Афганці (пуштуни) Загальна чисельність за оцінкою 2021 року — 60–70 млн осіб; найбільша громада — у Пакистані (близько 43 млн).
- Розділ «Нова історія (1492 – 1914)» Усі статті підрозділу «Нова історія (1492 – 1914)».
Джерела
- Аббас-Мірза — Вікіпедія (українська)
- Abbas Mirza — Wikipedia (англійська)
- Wikidata: Q80226
- Treaty of Turkmenchay — Wikipedia (англійська)
Статтю написано редакцією словника за наведеними джерелами; дати й факти звірено між ними. Якщо джерела розходяться, це сказано в тексті.
Поруч у словнику
- АБАТСТВО Абатство (лат. abbatia) — у західному християнстві самостійний монастир чернечого ордену, яким керує абат, а в жіночих обителях — абатиса, разом із його церквою, будівлями та землями.
- АББАСИДИ Аббасиди — династія арабських халіфів, що 750 року повалила Омейядів і правила халіфатом зі столицею в Багдаді до монгольського погрому 1258 року, а потім ще два з половиною століття зберігала номінальний титул халіфа в Каїрі.
- АБДАРРАХМАН ІІ Абд ар-Рахман II (792 — 852) — четвертий емір Кордовського емірату з династії Омеядів, правив у 822–852 роках; правнук засновника емірату Абд ар-Рахмана I.
- АБДАРРАХМАН ІІІ ан Насір Абд ар-Рахман III ан-Насір (араб. عبد الرحمن الناصر لدين الله; 890 або 891 — 15 жовтня 961, Кордова) — правитель мусульманської Іспанії з династії Омеядів, емір Кордови з 912 року, з 929 року — перший кордовський халіф.