АББАСИДИ
Аббасиди
Аббасиди — династія арабських халіфів, що 750 року повалила Омейядів і правила халіфатом зі столицею в Багдаді до монгольського погрому 1258 року, а потім ще два з половиною століття зберігала номінальний титул халіфа в Каїрі.
Коротко
- Рід вів початок від Аббаса ібн Абд аль-Мутталіба, дядька пророка Мухаммеда, з мекканського клану Хашим.
- Прийшли до влади внаслідок повстання, що спалахнуло 747 року в Мерві, і перемоги над Омейядами на річці Великий Заб 750 року.
- 762 року халіф аль-Мансур заснував Багдад, який став політичним і науковим центром ісламського світу.
- Від 945 року реальну владу в Багдаді мали Буїди, згодом сельджуки; 1258 року халіфат знищив Хулагу-хан.
Багдад, заснований 762 року на березі Тигру неподалік руїн давнього Ктесифона, офіційно називався Мадінат ас-Салам — «Місто миру». Його збудував другий халіф з роду Аббасидів, аль-Мансур, і майже на п’ять століть місто стало серцем держави, що простягалася від Північної Африки до Середньої Азії.
Походження і прихід до влади
Династія вела рід від Аббаса ібн Абд аль-Мутталіба, дядька пророка Мухаммеда. Спорідненість із родиною Пророка давала Аббасидам аргумент проти Омейядів, яких частина мусульман вважала узурпаторами.
Повстання почалося 747 року в Мерві, у Хорасані (нині територія Туркменістану). Його організатором був Абу Муслім, а підтримали рух як араби, так і неарабські новонавернені мусульмани — мавалі. Наприкінці 749 року в Куфі першим аббасидським халіфом проголосили Абу-ль-Аббаса ас-Саффаха, а на початку 750 року омейядське військо зазнало вирішальної поразки на річці Великий Заб. Майже всіх Омейядів знищили; Абд ар-Рахман I утік до Іберії й заснував там окремий емірат.
Багдад і «золотий вік»
Першою столицею була Куфа, а від 762 року — Багдад. Найвищого розквіту держава досягла за Гаруна ар-Рашида та його сина аль-Мамуна. У Багдаді діяв Дім мудрості, де збирали й перекладали арабською праці інших народів. Місто стало центром астрономії, математики, географії, медицини, правознавства й філософії.
751 року аббасидське військо розбило армію китайської династії Тан у битві на річці Талас, у Середній Азії. У 836–892 роках столицю тимчасово перенесли до Самарри.
| Халіф | Роки правління |
|---|---|
| Абу-ль-Аббас ас-Саффах | 750–754 |
| аль-Мансур | 754–775 |
| аль-Махді | 775–785 |
| Гарун ар-Рашид | 786–809 |
| аль-Мамун | 813–833 |
| аль-Мутасім | 833–842 |
| аль-Мустасім | 1242–1258 |
Розпад і втрата влади
Уже з кінця VIII століття окраїни відпадали: в Іспанії правили Омейяди, у Північній Африці й Єгипті виникали місцеві династії. Халіфи дедалі більше покладалися на візирів і найманих воєначальників.
945 року Багдад зайняли Буїди — іранська династія, яка залишила халіфам лише релігійний авторитет. 1055 року місто перейшло до турків-сельджуків. У другій половині XII століття, коли влада сельджуків ослабла, халіфи знову стали самостійними правителями, хоча вже лише в межах Іраку.
Кінець багдадського халіфату
1258 року монгольське військо Хулагу-хана взяло й сплюндрувало Багдад, а халіфа аль-Мустасіма стратили. Так припинилося існування халіфату, що правив від 750 року.
1261 року мамлюцький султан Бейбарс оселив у Каїрі одного з уцілілих Аббасидів і визнав його халіфом. Каїрська лінія не мала політичної ваги й зникла після османського завоювання Єгипту 1517 року. Пізніша легенда про те, що останній халіф передав свої права османським султанам, історичного підтвердження не має.
Запитання
Чим Аббасиди відрізнялися від Омейядів?
Омейяди спиралися насамперед на арабську знать Сирії, а Аббасиди прийшли до влади завдяки широкому руху, у якому брали участь і неарабські мусульмани, особливо перси з Хорасану. Тому центр держави змістився з Дамаска до Іраку, а перська адміністративна традиція помітно вплинула на двір.
Що сталося з Аббасидами після 1258 року?
1261 року мамлюцький султан Єгипту Бейбарс прийняв у Каїрі одного з уцілілих членів роду й проголосив його халіфом. Каїрські Аббасиди мали лише релігійний авторитет. Після османського завоювання Єгипту 1517 року останнього з них, аль-Мутаваккіля III, вивезли до Стамбула.
Як пов’язані Аббасиди з «Тисячею і однією ніччю»?
Частина казок циклу розгортається при багдадському дворі, а одним із героїв є халіф Гарун ар-Рашид (786–809). Це літературний образ, проте саме його правління вважають часом найбільшого блиску династії.
Див. також
- Араби Загальна чисельність оцінюється приблизно в 350–420 млн осіб; оцінки різняться залежно від критеріїв.
- Розділ «Історія» Від первісного суспільства до новітньої доби: події, явища, історичні дисципліни.
Джерела
Статтю написано редакцією словника за наведеними джерелами; дати й факти звірено між ними. Якщо джерела розходяться, це сказано в тексті.
Поруч у словнику
- АБАТСТВО Абатство (лат. abbatia) — у західному християнстві самостійний монастир чернечого ордену, яким керує абат, а в жіночих обителях — абатиса, разом із його церквою, будівлями та землями.
- АББАС I ХІЛЬМІ Аббас I Хільмі, або Аббас-паша (1812 чи 1813, Джидда — 13 липня 1854, Банха), — правитель (валі) Єгипту й Судану з династії Мухаммеда Алі, фактично при владі з листопада 1848 року до своєї загибелі 1854-го.
- АББАС МИРЗА Аббас-Мірза (26 серпня 1789, село Нава, Мазендеран — 25 жовтня 1833, Мешхед) — іранський принц із династії Каджарів, спадкоємець престолу й намісник Азербайджану, який першим в Ірані взявся перебудовувати армію за європейським зразком.
- АБДАРРАХМАН ІІ Абд ар-Рахман II (792 — 852) — четвертий емір Кордовського емірату з династії Омеядів, правив у 822–852 роках; правнук засновника емірату Абд ар-Рахмана I.