ЗВОЛІНСЬКИЙ
Зволінський Пшемислав
Зволінський Пшемислав (Przemysław Zwoliński; 26 вересня 1914, Опава, нині Чехія — 4 листопада 1981, Варшава) — польський мовознавець-славіст, у 1953–1970 роках професор і завідувач кафедри української філології Варшавського університету.
Коротко
- Закінчив 1936 року Львівський університет (тоді Університет Яна Казимира), студіював польську філологію й славістику.
- Співавтор нарису історії української мови (1956) з Тадеушем Лером-Сплавінським і Стефаном Грабцем, співредактор «Українсько-польського словника» (1957).
- Автор праць «Іван Франко як мовознавець» (1958) і «Мовна біографія Тараса Шевченка» (1964).
- Досліджував також польську ономастику, словотвір, історію польської й болгарської мов.
Пшемислав Зволінський народився 1914 року в Опаві, у Чеській Сілезії, а сформувався як учений у Львові. Там 1936 року він закінчив студії польської філології та славістики в Університеті Яна Казимира. Українська мова стала однією з головних тем його життя.
Науковий шлях
У 1939–1952 роках, з перервою, Зволінський викладав мовознавство в університетах Львова, Вроцлава, Торуня й Кракова. 1953 року очолив кафедру української філології Варшавського університету й керував нею до 1970 року. Паралельно в 1957–1968 роках завідував лабораторією української філології Польської академії наук.
З 1968 року він був директором Інституту російської філології, а з 1971-го — завідувачем кафедри загального мовознавства Варшавського університету. 1968 року його нагородили болгарським орденом Кирила і Мефодія I ступеня.
Праці з української мови
| Рік | Праця |
|---|---|
| 1956 | «Нарис історії української мови» (з Т. Лером-Сплавінським і С. Грабцем) |
| 1957 | «Українсько-польський словник» (співредактор із С. Грабцем) |
| 1957 | «Розвиток української мови від XIV до XVIII ст.» |
| 1958 | «Іван Франко як мовознавець» |
| 1964 | «Мовна біографія Тараса Шевченка» |
| 1968 | «Погляди європейських граматистів XVI–XIX ст. на українську та білоруську мови» |
Інші напрями
Зволінський писав про польську ономастику й словотвір, зокрема про елемент «-слав» у старопольських особових іменах (1950), про збірні числівники на кшталт «samotrzeć» (1954), про мову Марціна Бєльського. Він вивчав і болгарську топоніміку. Добірку його статей з історії славістики видали посмертно 1988 року.
Пам’ять
Після смерті вченого його наукову спадщину оцінили польські колеги: Флоріан Нєуважний 1982 року написав про нього як про східнослов’янського філолога в журналі «Slavia Orientalis», Станіслав Урбанчик 1983 року вмістив статтю про нього в часописі «Język Polski», а Кристина Длугош-Курчабова того ж року опублікувала посмертну згадку в «Slavia Occidentalis». Довідку про Зволінського подає енциклопедія «Українська мова» (2000).
Запитання
Чим Зволінський цінний для україністики?
Він сімнадцять років керував кафедрою української філології у Варшаві, написав разом з колегами нарис історії української мови, вивчав мову Шевченка і мовознавчі погляди Франка, а також те, як писали про українську й білоруську мови європейські граматисти XVI–XIX століть.
Чи пов’язаний Зволінський зі Львовом?
Так. Він навчався у львівському Університеті Яна Казимира, закінчив його 1936 року, а згодом викладав там. Пізніше працював в університетах Вроцлава, Торуня й Кракова, а з 1953 року — у Варшаві.
Див. також
- Житецький Павло Гнатович Автор першої великої праці з історичної фонетики української мови — «Нарис звукової історії малоруського наріччя» (1876).
- Караджич Вук Стефанович Реформував сербську кирилицю за принципом «пиши, як говориш»: відкинув зайві знаки й увів шість нових літер.
- Розділ «Мовознавці» Усі статті підрозділу «Мовознавці».
Джерела
- Пшемислав Зволінський — Вікіпедія (українська)
- Przemysław Zwoliński — Wikipedia (польська)
- Лукінова Т. Б. Зволінський Пшемислав // Українська мова: енциклопедія. — Київ, 2000.
Статтю написано редакцією словника за наведеними джерелами; дати й факти звірено між ними. Якщо джерела розходяться, це сказано в тексті.
Поруч у словнику
- АБРАКАДА́БРА Абракадабра (лат. abracadabra) — магічне слово, яке з античності писали на амулетах як заклинання проти хвороб; у сучасній мові — безглуздий набір слів, незрозуміла нісенітниця, а також «чарівне слово» фокусників.
- АЛБАНСЬКА МОВА Албанська мова (алб. shqip, gjuha shqipe) — мова албанців, що становить окрему, ізольовану гілку індоєвропейської мовної сім'ї; державна в Албанії та Косові, одна з офіційних у Північній Македонії й Чорногорії.
- АЛЕКСЄЄВ Алексєєв Василь Михайлович (2 (14) січня 1881, Петербург — 12 травня 1951, Ленінград) — російський і радянський сходознавець-китаїст, перекладач китайської літератури, академік АН СРСР з 1929 року.
- АРТИКУЛЯЦІЯ Артикуляція (від лат. articulo — розчленовую, вимовляю членороздільно) — багатозначний термін: у мовознавстві це робота органів мовлення під час вимови звуків, у музиці — спосіб виконання послідовності звуків, у техніці зв’язку — розбірливість переданого мовлення.