ЕЛЛІНІЗМ

Еллінізм

Еллінізм (від грец. Ἕλλην — еллін, грек), або елліністичний період, — доба в історії Східного Середземномор'я, Передньої Азії та суміжних країн від смерті Александра Македонського (323 до н. е.) до підкорення Римом останньої елліністичної держави — Птолемеївського Єгипту (30 до н. е.).

Розділ: Історія Стародавніх Греції та Риму Оновлено 19 жовтня 2026 р. ≈ 2 хв читання

Коротко

Термін запровадив у 1830-х роках німецький історик Йоганн Густав Дройзен.
Держава Александра розпалася в боротьбі його полководців-діадохів на царства Птолемеїв, Селевкідів, Македонію, Пергам, Віфінію, Понт та інші.
Грецька мова (койне) стала спільною мовою Сходу, а Александрія з Мусейоном і бібліотекою — науковою столицею світу.
З 168 до 30 року до н. е. Рим поступово поглинув усі елліністичні держави.

Коли 323 року до н. е. помер Александр Македонський, його держава простягалася від Балкан і Єгипту до нижньої течії Інду. Спадкоємця, здатного її втримати, не було: царем проголосили слабоумного зведеного брата Александра, Філіппа III Аррідея, і ще ненародженого сина Роксани. Справжня влада опинилася в руках полководців, і наступні три століття стали добою, яку історики називають еллінізмом.

Поняття

Слово «еллінізм» увів в історичну науку в 1830-х роках німецький історик Йоганн Густав Дройзен. Дослідники трактують його по-різному. Одні наголошують на взаємовпливі грецької та східних культур і подеколи розтягують межі доби аж до Середньовіччя. Інші зосереджуються на політичних і соціальних структурах, де провідну роль відігравали греко-македоняни.

Війни діадохів

Регентом спершу став Пердікка, але 321 року до н. е. його вбили власні командири. Далі понад сорок років тривали війни діадохів — наступників Александра. Царська родина загинула: були вбиті Філіпп III, мати Александра Олімпіада, Роксана і юний Александр IV. 306 року до н. е. Антигон Одноокий і його син Деметрій прийняли царські титули, за ними — інші діадохи. Після битви при Іпсі 301 року, де загинув Антигон, кордони нових держав загалом устоялися.

Держава	Територія	Кінець
Царство Птолемеїв	Єгипет, Кіренаїка, Кіпр	30 до н. е.
Держава Селевкідів	Сирія, Месопотамія, Іран (на початку)	64 до н. е.
Македонія (Антигоніди)	Македонія, Фракія, частина Греції	168–146 до н. е.
Пергамське царство	Мала Азія	133 до н. е.
Понтійське царство	північ Малої Азії, узбережжя Чорного моря	64 до н. е.

Близько середини III століття до н. е. від держави Селевкідів відпали Парфія й Греко-Бактрійське царство на сході.

Економіка й культура

Доба еллінізму — час швидкого зростання торгівлі. Виникли нові великі міста: Александрія, Антіохія на Оронті, Селевкія на Тигрі. Морські шляхи пов’язали Єгипет, Сирію, Малу Азію й Грецію, торговельні дороги вели до Індії, Єгипет торгував з Причорномор’ям, Карфагеном і Римом.

Спільною мовою величезного простору стала койне — спрощена форма аттичного грецького діалекту. Александрійський Мусейон і бібліотека, у якій, за різними оцінками, зберігалося від 40 до 400 тисяч сувоїв, стали науковим центром світу; другою за величиною вважали бібліотеку Пергама. Саме завдяки елліністичним ученим збереглися твори Есхіла, Софокла й Евріпіда.

Підкорення Римом

Рим, який до 200 року до н. е. підкорив західне Середземномор’я, використав гасло «свободи грецьких полісів» і втрутився в справи Сходу. 168 року до н. е. римляни розгромили Македонію, а після повстань 149–146 років перетворили її на провінцію.

133 року до н. е. за заповітом Аттала III до Риму перейшов Пергам. Найдовше опирався Мітрідат VI Євпатор, цар Понту, який підкорив майже все узбережжя Чорного моря, але 64 року до н. е. зазнав поразки. Того ж року провінцією Сирія стали залишки держави Селевкідів, а 30 року до н. е. Рим завоював Єгипет.

Запитання

Хто такі діадохи?

Діадохи (грец. «наступники») — полководці й соратники Александра Македонського, які після його смерті 323 року до н. е. понад сорок років воювали між собою за його спадщину. Серед них — Птолемей, Селевк, Антигон Одноокий, Лісімах, Кассандр.

Чим еллінізм відрізняється від еллінізації?

Еллінізм — назва історичної доби. Еллінізація — процес поширення грецької мови, звичаїв і способу життя серед інших народів. Іноді її проводили як державну політику: наприклад, політика еллінізації селевкідського царя Антіоха IV викликала повстання в Юдеї в 160-х роках до н. е.

Як закінчилася доба еллінізму?

Рим підкорював елліністичні держави поступово: розбив Македонію 168 року до н. е. й зробив її провінцією після 146-го, отримав за заповітом Пергам 133 року, приєднав державу Селевкідів 64 року. Останнім 30 року до н. е. впав Єгипет Клеопатри VII.

Див. також

Александр Македонський Син македонського царя Філіппа II та епірської царівни Олімпіади, учень Арістотеля.
Клеопатра VII Правила спершу разом із братами Птолемеєм XIII і Птолемеєм XIV, згодом — з сином Цезаріоном.
Афродіта За Гесіодом, народилася з морської піни біля Кітери чи Кіпру; за Гомером — донька Зевса й Діони.
Адоніс Культ прийшов до греків з Фінікії та Сирії; Адоніса порівнюють з месопотамським Таммузом (Думузі).
Розділ «Історія Стародавніх Греції та Риму» Усі статті підрозділу «Історія Стародавніх Греції та Риму».

Джерела

Елліністичний період — Вікіпедія (українська)
Hellenistic period — Wikipedia (англійська)
Library of Alexandria — Wikipedia (англійська)
Дройзен И. Г. История эллинизма: в 3 т. — Москва, 1990–1993.

Статтю написано редакцією словника за наведеними джерелами; дати й факти звірено між ними. Якщо джерела розходяться, це сказано в тексті.

Поруч у словнику