АДОНІС
Адоніс
Адоніс (грец. Ἄδωνις, від фінікійського «адон» — пан, володар) — у міфах Близького Сходу божество рослинності, що щороку вмирає й відроджується; у грецькій міфології — вродливий смертний юнак, коханий Афродіти, загиблий на полюванні.
Коротко
- Культ прийшов до греків з Фінікії та Сирії; Адоніса порівнюють з месопотамським Таммузом (Думузі).
- За міфом, народився з миррового дерева, на яке перетворилася його мати Мірра.
- Загинув від ікла кабана; з крові, змішаної зі сльозами Афродіти, виросли анемони.
- На його честь жінки влаштовували свято Адонії й висівали швидкі «сади Адоніса».
Річка Адоніс у горах Лівану щороку ставала червоною. Місцеві жителі пояснювали це тим, що в горах знову гине Адоніс і його кров стікає в потік. Вже грецький письменник Лукіан, переказуючи цю легенду, зауважував, що річку може фарбувати червоний ґрунт. Між цими двома поясненнями — міфом і спостереженням — лежить уся історія Адоніса.
Походження образу
Ім’я Адоніс походить від семітського слова «адон», тобто «пан», «володар». Так у Фінікії й Сирії зверталися до божества рослинності, яке помирає разом із природою й повертається з новим урожаєм. Більшість сучасних дослідників пов’язує його з месопотамським Таммузом (шумерським Думузі), коханцем богині Інанни-Іштар. Греки самі вважали культ Адоніса східним.
Найповніше грецький міф переказують Псевдо-Аполлодор, Овідій і Антонін Ліберал.
Міф
Народження. Мірра, донька кіпрського царя Кініра, вихвалялася, що вродливіша за Афродіту. Ображена богиня наслала на неї пристрасть до власного батька. Коли цар дізнався про обман, він хотів убити доньку, але Афродіта перетворила її на миррове дерево. З розколотого стовбура з’явився немовля Адоніс.
Суперечка богинь. Афродіта сховала хлопчика в скриньку й віддала на збереження Персефоні, володарці підземного світу. Та виростила його й не схотіла віддавати. Суперечку розсудила муза Калліопа: третину року Адоніс мав проводити з Афродітою, третину з Персефоною, а третину — де захоче. Свою третину він теж віддав Афродіті.
Смерть. Під час полювання юнака смертельно поранив кабан. За різними версіями, звіра наслав ревнивий Арес, Артеміда чи Аполлон. Адоніс помер на руках Афродіти, і з його крові, змішаної з її сльозами, виросли анемони. У пізніших переказах його кров дала троянди.
Культ і свято Адонії
Шанування Адоніса існувало у Фінікії, Сирії, Єгипті, на Кіпрі й Лесбосі. У фінікійському Біблі, за Лукіаном, перший день свята присвячували плачу за загиблим, а другий — радощам з приводу його повернення.
У V столітті до нашої ери культ поширився в материковій Греції. Особливо популярним він став у добу еллінізму:
- в Аргосі жінки оплакували Адоніса в спеціальній будівлі;
- в Афінах під час Адоній виставляли зображення померлого й співали голосіння;
- у Александрії святкували шлюб Афродіти й Адоніса, а наступного дня з плачем несли його статую до моря;
- скрізь висівали «сади Адоніса» — горщики з рослинами, які швидко сходили й так само швидко гинули.
Трактування
Шотландський антрополог Джеймс Фрейзер у «Золотій гілці» (1890) зробив Адоніса одним із головних прикладів «бога, що вмирає і воскресає», поряд з Осірісом і Таммузом. Пізніші дослідники критикували цю схему: на їхню думку, таких богів точніше називати «зникаючими», бо справді мертві не поверталися, а ті, що поверталися, по-справжньому не помирали.
До міфу зверталися Тіціан, Веронезе, Рубенс, Пуссен, Роден, з письменників — Вільям Шекспір, Лопе де Вега, Жан де Лафонтен. Сюжет ліг в основу опер Клаудіо Монтеверді, Доменіко Маццоккі й Джованні Легренці.
Запитання
Що означає вислів «справжній Адоніс»?
У переносному значенні Адонісом називають дуже вродливого молодого чоловіка. Вислів пішов від міфу, за яким юнак був настільки гарний, що за нього сперечалися дві богині — Афродіта й Персефона.
Що таке «сади Адоніса»?
Це невеликі горщики або кошики, у які на свято Адонії жінки висівали зелень, що швидко проростає. Їх ставили на дахи під палюче сонце, рослини так само швидко в'янули, і жінки оплакували Адоніса. Звичай символізував скороминущість життя.
Див. також
- Афродіта За Гесіодом, народилася з морської піни біля Кітери чи Кіпру; за Гомером — донька Зевса й Діони.
- Антігона Супроводжувала сліпого батька Едіпа у вигнанні аж до його смерті в Колоні біля Афін.
- Ахілл Виховувався в кентавра Хірона; за пізнішим переказом, мати зробила його невразливим, окрім п’яти.
Джерела
- Адоніс — Вікіпедія (українська)
- Wikidata: Q163920
- Словник античної міфології. — Київ: Наукова думка, 1985.
Статтю написано редакцією словника за наведеними джерелами; дати й факти звірено між ними. Якщо джерела розходяться, це сказано в тексті.
Поруч у словнику
- АБРАКАДА́БРА Абракадабра (лат. abracadabra) — магічне слово, яке з античності писали на амулетах як заклинання проти хвороб; у сучасній мові — безглуздий набір слів, незрозуміла нісенітниця, а також «чарівне слово» фокусників.
- АФІНА Афіна, або Атена (дав.-гр. Ἀθηνᾶ), — давньогрецька богиня мудрості, ремесел і справедливої оборонної війни, одна з головних олімпійських богинь, донька Зевса; у римлян їй відповідала Мінерва.
- АГАМЕМНОН Агамемнон (грец. Ἀγαμέμνων) — у давньогрецькій міфології та в Гомеровій «Іліаді» цар Мікен (за іншими версіями — Аргоса), син Атрея, брат Менелая, верховний вождь ахейського війська в Троянській війні, убитий після повернення додому дружиною Клітемнестрою та її коханцем Егістом.
- АЇД Аїд (дав.-гр. ᾍδης, також Гадес; пізніше Плутон) — у давньогрецькій міфології бог підземного світу й володар царства тіней померлих, син Кроноса й Реї, брат Зевса, Посейдона й Деметри; так само називали й саме царство мертвих.