Абсолютне і відносне

Коротко

• Абсолютне — самостійне, безумовне, незмінне, а також «досконале», «завершене»; відносне — залежне, змінне, незавершене.
• Діалектична традиція розглядає їх як єдність протилежностей: кожна річ в одному відношенні самостійна, в іншому — зумовлена іншим.
• У багатьох філософських і релігійних системах абсолютним називають першооснову світу — Єдине, Брахмана, Дао, абсолютну ідею, Бога.
• У теорії пізнання з цими категоріями пов’язане вчення про абсолютну й відносну істину.

Чи великий слон? Порівняно з мишею — так, порівняно з горою — ні. Розмір тут відносний: він має сенс лише у співвідношенні з чимось іншим. Філософи здавна питали, чи існує щось таке, що не потребує жодного порівняння й опори на інше, — і назвали це абсолютним.

Зміст категорій

Латинське absolutus означало «відокремлений», «звільнений від обмежень». Абсолютним у філософії називають те, що визначене самим собою й існує завдяки собі: самостійне, безумовне, незмінне. Водночас це слово має відтінок «досконалого», «довершеного».

Відносне, або зглядне, — протилежність абсолютного. Це те, що опосередковане іншим і існує лише через інше, а отже залежне, несамостійне, мінливе й незавершене.

У діалектичній традиції ці категорії не розривають: будь-яку річ розглядають як єдність абсолютного й відносного. В одному відношенні вона виступає самостійною, в іншому — зумовленою чимось зовнішнім.

Абсолют в історії думки

Майже кожна велика філософська чи релігійна система мала своє уявлення про абсолютну першооснову:

Традиція	Що вважали абсолютним
Піфагорійці	Одиниця
Платон	Єдине, або Благо
Арістотель	Перший двигун
Індійська філософія (Шанкара)	Брахман
Даосизм (Лао-цзи)	Дао
Фіхте	абсолютне «Я»
Гегель	абсолютна ідея, абсолютний дух

Особливо широко термін уживали середньовічні філософи, причому в різних значеннях: вільний від матерії й випадковості, безумовний, ні з чим не пов’язаний. У Новий час про Абсолют писали Шеллінг і Гегель, а згодом британські ідеалісти. Матеріалістична філософія, навпаки, відкидала ідеалістичний Абсолют і визнавала основою світу вічну матерію в русі.

Абсолютна і відносна істина

У теорії пізнання взаємозв’язок абсолютного й відносного розкриває вчення про абсолютну й відносну істину.

Інші традиції наголошують саме на відносності знання. У джайнській філософії є вчення анекантавада — «неабсолютизм»: жоден окремий погляд не охоплює всієї істини, тож будь-яке твердження про дійсність умовне й залежить від точки зору.

Запитання

Чи буває щось абсолютним в усіх відношеннях?

За діалектичним підходом — ні. Немає речей, які були б цілком самостійними й ні з чим не пов’язаними, і немає таких, що повністю визначаються чимось іншим. Одна й та сама річ з різних поглядів постає то абсолютною, то відносною.

Хто першим ужив філософський термін «абсолютне»?

Джерела розходяться. За українською Вікіпедією, слово з’явилося ще в давньоримській філософії, а поширилося у XVIII столітті завдяки Мозесу Мендельсону та Фрідріху Генріху Якобі. Англійська Вікіпедія вказує, що як філософське поняття «Абсолют» уперше трапляється в Миколи Кузанського, а Гегель розвивав його у відповідь Шеллінгу.

Див. також

• Виключеного третього закон Формула в логіці висловлювань: A ∨ ¬A («A або не A»).
• Арістотель Двадцять років навчався в Академії Платона, але відкинув його вчення про ідеї.
• Анаксімандр Мілетський Першим серед грецьких філософів записав своє вчення; трактат «Про природу» вважають найдавнішим відомим грецьким прозовим твором.
• Альберт Великий Узявся пояснити Західній Європі всю спадщину Аристотеля разом з арабськими коментарями.
• Розділ «Філософія» Філософські школи й поняття, логіка, етика та естетика, філософи.

Джерела

1. Абсолютне і відносне — Велика українська енциклопедія
2. Абсолют — Вікіпедія (українська)
3. Відносне — Вікіпедія (українська)
4. Absolute (philosophy) — Wikipedia (англійська)

Статтю написано редакцією словника за наведеними джерелами; дати й факти звірено між ними. Якщо джерела розходяться, це сказано в тексті.