Перейти до тексту
Укрсловник енциклопедичний словник

АДВАЙТА ВЕДАНТА

Адвайта-веданта

Адвайта-веданта (санскр. advaita — «недвоїстість») — моністична школа індійської філософії веданти, яка вчить, що індивідуальне «я» (атман) тотожне з єдиною абсолютною реальністю (брахманом), а множинний світ явищ не є остаточно реальним.

Розділ: Філософія Оновлено ≈ 2 хв читання

Коротко

  • Одна з головних шкіл веданти поряд із вішиштадвайтою та двайтою.
  • Спирається на «потрійну основу» (прастханатраї): Упанішади, «Бгаґавад-ґіту» та «Брахма-сутри».
  • Перші систематичні засади виклав Гаудапада (VII століття), найвідомішим тлумачем став Шанкара (VIII століття).
  • Звільнення (мокша) досягається знанням — усвідомленням тотожності атмана й брахмана, яке знищує невідання (авідью).

Санскритське слово advaita означає «не-два», «єдине без другого». У ньому стиснуто головну думку цієї школи: насправді існує лише одна реальність — брахман, а все розмаїття світу, яке ми бачимо, від неї не відокремлене й остаточно реальним не є.

Місце серед шкіл веданти

Усі школи веданти спираються на однакове коло текстів, так звану прастханатраї («потрійну основу»):

  1. Упанішади;
  2. «Бгаґавад-ґіта»;
  3. «Брахма-сутри».

Розходяться вони в розумінні відношення між Богом, душею і світом. Адвайта-веданта — найпослідовніший монізм серед них; поряд із нею існують вішиштадвайта та двайта.

Основні поняття

  • Брахман — єдина справжня реальність: безмежна, всюдисуща, безтілесна, безособова. Його часто описують заперечно — «не це, не це» (нети нети).
  • Атман — сутність індивідуального «я». Людина помилково ототожнює себе з тілом, чуттями й думками, тоді як її справжнє «я» — чиста свідомість, не відмінна від брахмана.
  • Майя — ілюзорна видимість, у якій постає матеріальний світ; пізніші автори описували світ як нереальний прояв (віварта) брахмана.
  • Авідья — невідання власної справжньої природи.
  • Мокша — звільнення, якого досягають знанням: усвідомленням ілюзорності світу явищ і того, що атман і брахман — одне.

Гаудапада і Шанкара

Першим учителем, який виклав засади адвайти, вважають Гаудападу — автора «Мандук’я-карік» (VII століття). Він переніс у ведантійський контекст низку понять, близьких до буддійської філософії. Учитель учителя Шанкари, Гаудапада підготував ґрунт для систематизації вчення.

Шанкара (Аді Шанкара), що жив у VIII столітті, став найвідомішим тлумачем адвайти: він коментував Упанішади, «Бгаґавад-ґіту» й «Брахма-сутри». Традиція пов’язує з його ім’ям кілька монастирів (матхів), зокрема Шрінгері, хоча деякі сучасні дослідники вважають, що вплив Шанкари за життя був меншим, ніж стверджують пізніші перекази.

Новітній час

У новітній час із традицією адвайти пов’язують Свамі Вівекананду, представника так званої неоведанти, та Рамана Махарші, якого зараховують до неоадвайти.

Запитання

Що означає «тат твам асі»?

Це одне з «великих висловлювань» (махавак’я) Упанішад, яке перекладають як «Ти є те». В адвайта-веданті його розуміють як пряму вказівку на тотожність індивідуальної свідомості й брахмана. Споглядання таких висловлювань має знищити невідання щодо власної природи.

Хто такий Шанкара?

Аді Шанкара — індійський філософ VIII століття, найвідоміший тлумач адвайта-веданти, автор коментарів до Упанішад, «Бгаґавад-ґіти» й «Брахма-сутр». Учителем його вчителя, за традицією, був Гаудапада, який першим виклав засади адвайти.

Див. також

Джерела

  1. Адвайта-веданта — Вікіпедія (українська)
  2. Advaita Vedanta — Wikipedia (англійська)
  3. Wikidata: Q2348383

Статтю написано редакцією словника за наведеними джерелами; дати й факти звірено між ними. Якщо джерела розходяться, це сказано в тексті.

Поруч у словнику