Вільшина Остап

Коротко

• Буковинець, який через румунізацію школи та переслідування двічі тікав до Чехословаччини.
• Друкувався лише чотири роки (1920–1924) у виданнях Львова, Ужгорода й Чернівців.
• Найвідоміші твори — цикл «Веснянки», вірші «Лист до сина» та «З Чорногорії», байки.

Остап Вільшина прожив двадцять п’ять років і друкувався лише чотири з них. Проте за цей час юнак без закінченої середньої освіти встиг пройти шлях від простих ліричних мініатюр до сонетів, тріолетів і ліро-епічних поем. Літературознавці, які пізніше повертали його ім’я, наголошували саме на цій стрімкій еволюції.

Походження і навчання

Юрій Пантелейчук народився 14 березня 1899 року в селі Рогізна під Чернівцями (тепер це мікрорайон міста). Після сільської початкової школи вчився, з перервами, у Чернівецькій учительській семінарії, а на прожиття заробляв репетиторством. Літературний псевдонім Остап Вільшина він узяв пізніше, коли почав друкуватися.

Після Першої світової війни Північна Буковина опинилася під владою Румунії, і навчання в семінарії перевели на румунську мову. Пантелейчук не склав повторно іспит з румунської й мусив піти із семінарії.

Втеча до Чехословаччини

Його мобілізували до румунської армії. Юнак утік звідти й разом з дружиною перейшов кордон на Підкарпаття, яке після війни відійшло до Чехословаччини. В Ужгороді кілька місяців працював у Комітеті українських біженців, деякий час жив у Подєбрадах і слухав лекції в Українській господарській академії.

У цей час Вільшина познайомився з діячами українського руху: Августином Волошиним, Миколою Садовським, Василем Пачовським, Володимиром Бірчаком, Марійкою Підгірянкою. Саме тоді він по-справжньому заходився коло літератури.

У жовтні 1921 року тяжка хвороба поклала його на сім місяців до ужгородської лікарні. Звідти, на вимогу Румунії, чехословацька влада депортувала його до Чернівців.

Останні роки

На Буковині все повторилося: нова мобілізація, переховування, і лише на початку 1924 року — остаточне звільнення від військової служби. Вільшина переїхав до Усть-Путили, де дружина працювала вчителькою. Хвороба, яку він так і не вилікував, змусила повернутися ближче до Чернівців, у приміські Ленківці. Там поет помер у травні 1924 року й був похований на місцевому цвинтарі.

Творчість

Друкуватися Вільшина почав 1920 року. Його вірші, прозу й статті публікували львівські, ужгородські й чернівецькі видання, серед них учительська газета «Каменярі», журнали «Промінь» і «Світ дитини».

Він писав патріотичну й інтимну лірику, твори для дітей, байки, публіцистику та критичні статті. Сам зізнавався, що найбільше на нього вплинула поезія Павла Тичини. Знаючи кілька іноземних мов, робив переспіви з Рабіндраната Тагора та інших авторів.

Найкращими його творами вважають:

• цикл «Веснянки»;
• ліричні вірші «Лист до сина» та «З Чорногорії»;
• байки, які згодом увійшли до антології «Байки буковинські» (Чернівці, 2011).

Збірки «З-над Пруту» та «Жмуток незабутків», підготовлені 1923 року, за життя автора не вийшли. Частину рукописів після його смерті вилучила румунська поліція. У публіцистиці Вільшина виступав проти політики румунської влади, за що зазнавав переслідувань сигуранци — таємної поліції.

Пам’ять

У Чернівцях, у колишніх Ленківцях, на честь поета назвали вулицю, а в Рогізні встановили пам’ятник роботи скульптора Володимира Гамаля. 2006 року чернівецьке видавництво «Букрек» випустило книжку «Я — син вільного роду» з поезіями, публіцистикою й критикою Вільшини. Статтю про нього вміщено в першому томі Української літературної енциклопедії (1988).

Запитання

Коли саме помер Остап Вільшина — 14 чи 15 травня 1924 року?

Джерела розходяться: в одних стоїть 14 травня, в інших, зокрема у Wikidata, 15 травня 1924 року. Безсумнівно, що поет помер у травні 1924 року в Ленківцях, передмісті Чернівців, і там же похований.

Чи виходили збірки Вільшини за його життя?

Ні. Підготовлені ним збірки «З-над Пруту» та «Жмуток незабутків» (1923) не надрукували, а частину рукописів після смерті автора вилучила румунська поліція. Найповніше видання — «Я — син вільного роду» (Чернівці, 2006).

Див. також

• Шаповал Микола Терентійович Рано осиротів, у дитинстві водив кобзаря Федора Кушнерика, виховувався в дитячому будинку.
• Плісецький Марко Мойсейович Учень академіка Олександра Білецького; кандидат філологічних наук з 1940 року.
• Розділ «Українська література» Усі статті підрозділу «Українська література».

Джерела

1. Вільшина Остап — Вікіпедія (українська)
2. Wikidata: Q12093319
3. Погребенник Ф. Вільшина Остап // Українська літературна енциклопедія. — Т. 1. — Київ, 1988.
4. Богайчук М. А. Література і мистецтво Буковини в іменах: словник-довідник. — Чернівці, 2005.
5. Вільшина О. Я — син вільного роду: поезії, публіцистика, літературна критика / упоряд. Б. Мельничук. — Чернівці: Букрек, 2006.

Статтю написано редакцією словника за наведеними джерелами; дати й факти звірено між ними. Якщо джерела розходяться, це сказано в тексті.