БАЛАДА
Балада
Балада (фр. ballade, від прованс. ballar — танцювати) — у літературі ліро-епічний віршований твір із напруженим, часто фантастичним або історичним сюжетом; у музиці — вокальна чи інструментальна п’єса розповідного характеру.
Коротко
- Спершу, у XII–XIII століттях, так називали танцювальну пісню з приспівом у Провансі.
- У французькій поезії XIV–XV століть склалася тверда форма: три строфи, рефрен і звертання; майстром її був Франсуа Війон.
- Народна балада — короткий сюжетний пісенний твір із драматичною розв’язкою; в українському фольклорі відомий принаймні з XVI століття.
- У музиці романтизму з’явилися вокальні балади (Шуберт, Ліст) і фортепіанні (Шопен), у XX столітті — рок-балада.
Слово «балада» пройшло довгий шлях: від пісні, під яку танцювали на півдні Франції, до сумної історії про дівчину, що перетворилася на тополю, і до фортепіанної п’єси Шопена. Тому довідники розглядають його у двох значеннях — літературному й музичному.
Балада в літературі
Середньовічні витоки
У XII–XIII століттях баладою в Провансі називали любовну пісню до танцю. В Італії, зокрема в Данте, вона під впливом канцони втратила танцювальний приспів. У французькій поезії XIV століття жанр набув канонічної форми: три строфи з однаковою схемою рим, обов’язковий рефрен і заключне звертання до адресата. Класиком такої балади вважають Франсуа Війона (1431 — близько 1463).
Народна балада
Окремо від книжної форми розвивалася народна балада — сюжетна пісня з драматичною розв’язкою. В Англії та Шотландії найдавніші зразки збереглися з XIII–XV століть; про пісні на кшталт балад про Робіна Гуда згадували вже наприкінці XIV століття. Наприкінці XVIII — на початку XIX століття балади активно збирали Томас Персі, Роберт Бернс і Вальтер Скотт.
Для народної балади характерні:
- невеликий обсяг і кілька персонажів;
- гострий сюжет і несподівана, часто трагічна розв’язка;
- голос оповідача, діалоги, повтори;
- фантастичні мотиви, насамперед перетворення людини на рослину чи тварину.
Українська балада
Перші записи українських народних балад належать до другої половини XVI століття; серед них пісня про Стефана-воєводу «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?». Польський поет Себастіан Кльонович у поемі «Роксоланія» (1584) згадав баладу «По тім боці Дунаю». Літературну традицію відкриває друкована «Піснь козака Плахти» початку XVII століття.
Дослідники поділяють народні балади на кілька груп:
| Група | Приклади |
|---|---|
| Міфологічні, про перетворення | «Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси» |
| Соціально-побутові | «Бондарівна», «Лимерівна» |
| Історичні | «Що се в полі забіліло», «Ой був в Січі старий козак» |
У романтичній поезії до жанру зверталися Петро Гулак-Артемовський, Левко Боровиковський, ранній Тарас Шевченко, згодом Юрій Федькович і Борис Грінченко. У XX столітті вийшла «Книга балад» Олекси Влизька (1930), а Іван Драч назвав збірку «Балади буднів» (1967).
Романтична балада в Європі
Наприкінці XVIII століття балада стала улюбленим жанром романтиків. Вільям Вордсворт і Семюел Тейлор Колрідж 1798 року видали «Ліричні балади», куди увійшов «Старий мореплавець». Баладами прославилися також Фрідріх Шиллер, Людвіг Уланд, Адам Міцкевич.
Балада в музиці
Музична балада виросла з літературної. Перші романтичні вокальні балади створили австрійські й німецькі композитори; найвідоміша — «Лісовий цар» Франца Шуберта на вірші Гете. Пізніше з’явилися «Лорелея» Ференца Ліста на текст Гейне та баладні номери в операх.
З середини XIX століття поширилася інструментальна балада — розгорнута епічна п’єса. Фортепіанні балади писали Фредерик Шопен і Ліст. В українській музиці до жанру зверталися Станіслав Людкевич і Борис Лятошинський («Соната-балада», 1925). У другій половині XX століття виникла рок-балада, а в популярній музиці баладою стали називати будь-яку повільну ліричну пісню.
Запитання
Чим балада відрізняється від історичної пісні?
Історична пісня зазвичай оспівує конкретну подію чи особу, а балада узагальнює: показує історію через особисту драму, часто з вигаданими героями й фантастичними мотивами. Обидва жанри живуть у народній пісенній традиції поруч.
Які ознаки народної балади?
Невеликий обсяг, кілька персонажів, гострий сюжет, діалоги й повтори, голос оповідача, фантастичні елементи (перетворення людини на дерево чи птаха) та трагічна або несподівана розв’язка. У центрі стоїть моральний конфлікт.
Чому повільну пісню про кохання називають баладою?
Наприкінці XIX століття в англомовній популярній музиці «баладою» почали називати сентиментальну сюжетну пісню. Згодом слово закріпилося за будь-якою повільною ліричною композицією, зокрема в поп- і рок-музиці.
Див. також
- Аркан Танець аркан виконують чоловіки зімкнутим колом або півколом, часто з топірцями-бартками в руках.
- Антігона Супроводжувала сліпого батька Едіпа у вигнанні аж до його смерті в Колоні біля Афін.
- Розділ «Багатозначні терміни» Слова з кількома значеннями: тут розведено, що саме означає термін у різних галузях.
- Розділ «Українська література» Усі статті підрозділу «Українська література».
Джерела
- Балада — Вікіпедія (українська)
- Ballad — Wikipedia (англійська)
- Єфремова Л., Кушнірчук О. Балада // Українська музична енциклопедія. — Т. 1. — Київ, 2006.
- Балада // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : Академія, 2007. — Т. 1.
Статтю написано редакцією словника за наведеними джерелами; дати й факти звірено між ними. Якщо джерела розходяться, це сказано в тексті.
Поруч у словнику
- АБАЙ Абай Кунанбаєв (каз. Абай Құнанбайұлы, справжнє ім’я Ібрагім; 10 серпня 1845 — 6 липня 1904) — казахський поет, мислитель, композитор і перекладач, якого вважають основоположником сучасної казахської писемної літератури.
- АБАШЕЛІ Абашелі Олександр (Александре) Віссаріонович (справжнє прізвище Чочія; 15 (27) серпня 1884, село Сасочіо, нині Абашиспірі, Грузія — 29 вересня 1954, Тбілісі) — грузинський поет, прозаїк і перекладач.
- АБОВЯН Абовян Хачатур (вірм. Խաչատուր Աբովյան; 15 жовтня 1809 або 1805, Канакер, нині в межах Єревана — зник 14 квітня 1848, Єреван) — вірменський письменник, просвітник, педагог, етнограф і природодослідник, основоположник нової вірменської літератури й літературної мови ашхарабар.
- АРТИКУЛЯЦІЯ Артикуляція (від лат. articulo — розчленовую, вимовляю членороздільно) — багатозначний термін: у мовознавстві це робота органів мовлення під час вимови звуків, у музиці — спосіб виконання послідовності звуків, у техніці зв’язку — розбірливість переданого мовлення.