Український алфавіт

Коротко

• Сучасний склад: А Б В Г Ґ Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ь Ю Я.
• Характерні літери, яких немає в російській абетці: Ґ, Є, І, Ї; натомість немає Ё, Ъ, Ы, Э.
• Апостроф обов’язковий на письмі, але літерою не вважається.
• Літеру Ґ вилучили з абетки 1933 року й повернули 1990-го.

Сучасна абетка виглядає незмінною, але кожна її літера пройшла довгий шлях: від кирилиці давніх рукописів через петровську гражданку, кулішівку й желехівку до правопису 2019 року. Найдраматичнішу історію має Ґ: 1933 року її вилучили з абетки, і повернулася вона лише 1990 року.

Склад

Група	Літери
голосні	А, Е, И, І, О, У
йотовані	Є, Ї, Ю, Я
приголосні	Б, В, Г, Ґ, Д, Ж, З, Й, К, Л, М, Н, П, Р, С, Т, Ф, Х, Ц, Ч, Ш, Щ
без звукового значення	Ь

Голосні А, Е, И, І, О, У передають по одному звуку. Є, Ю, Я позначають один звук після м’якого приголосного (синє, люди) і два — на початку слова, після голосного чи апострофа (має, юнак, в’янути). Ї завжди означає два звуки: [й] + [і]. Г передає глибокий фрикативний [г], Ґ — проривний [ґ] (ґанок, ґудзик). Щ читається як [шч].

Окремих літер не мають звуки [дж], [дз] і нескладовий [ў], тому на письмі вживають сполучення літер. Загалом українське письмо фонетичне: здебільшого пишемо так, як вимовляємо.

Від кирилиці до гражданки

Кирилиця прийшла на Русь разом із християнством наприкінці X століття. Староукраїнські книжки XVI–XVII століть друкували півуставом, а «Граматика» Мелетія Смотрицького (1619) на півтора століття стала зразком книжного правопису. На початку XVIII століття в Російській імперії запровадили спрощений «гражданський» шрифт, який поступово витіснив півустав і в українському друці; у Галичині остаточний перехід на гражданку відбувся лише наприкінці XIX століття.

Пошуки власного правопису

У XIX столітті з’явилися фонетичні системи, що наблизили письмо до живої мови: «кулішівка» Пантелеймона Куліша (1856), «драгоманівка», «желехівка» — правопис словника Євгенія Желехівського (1886), прийнятий у Галичині. Їх розвиток гальмували заборони: Валуєвський циркуляр 1863 року й Емський указ 1876 року, що вимагав друкувати дозволені українські тексти російською абеткою. На Наддніпрянщині сучасний вигляд абетки закріпився після 1905 року; його засвідчив «Словарь української мови» за редакцією Бориса Грінченка.

XX століття і сучасність

Харківський правопис 1928 року мав сприяти єдності письма по обидва боки кордону, але 1933 року його скасували, вилучивши з абетки літеру Ґ. Повернув її лише «Український правопис» 1990 року. Сучасна редакція правопису затверджена 2019 року; склад абетки вона не змінила.

Абетку використовують також в упорядкуванні словників, енциклопедій і списків — порядок літер традиційний і не підпорядковується жодній внутрішній закономірності.

Запитання

Скільки літер в українській абетці?

Тридцять три. Апостроф, хоч і обов’язковий у словах на зразок «м’ята» чи «в’їзд», до абетки не входить. Буквосполучення дж і дз, хоча часто передають один звук, окремими літерами також не вважаються.

Де в абетці стоїть м’який знак?

За чинним порядком — між Щ і Ю, тобто третім від кінця. Раніше він замикав абетку, і в старих словниках слова з ь розташовано інакше. Великої форми м’який знак у звичайному письмі не має, бо слово з нього не починається.

Як офіційно передають українські літери латиницею?

Для паспортів, дорожніх знаків і карт діє транслітерація, затверджена постановою Кабінету Міністрів України 2010 року: наприклад, Київ — Kyiv, Харків — Kharkiv, Щ — shch, Ї — yi на початку слова й i в інших позиціях. Наукова латинка й історичні проєкти латинської абетки мають власні правила.

Див. також

• «Кобзар» Перший «Кобзар» (1840) містив лише вісім творів, серед них «Думи мої, думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тарасова ніч»; видав його коштом Петро Мартос.
• «Дніпро» (видавництво) Родовід: Всевидав (1919) → Державне видавництво України → «Література і мистецтво» → Держлітвидав → «Дніпро» (1964).
• Латинська мова Походить від говірки латинів, які жили в Лації в пониззі Тибру; найдавніші написи датують VI століттям до н. е.
• Розділ «Мовознавство» Мови світу, лінгвістичні терміни та мовознавці.

Джерела

1. Українська абетка — Вікіпедія (українська)
2. Wikidata: Q1098595
3. Український правопис. — Київ: Наукова думка, 2019.

Статтю написано редакцією словника за наведеними джерелами; дати й факти звірено між ними. Якщо джерела розходяться, це сказано в тексті.