АЛЬБСЬКИЙ ВІКІ ЯРУС
Альбський вік і ярус
Альбський вік і ярус, або альб, — останній (шостий знизу) вік ранньокрейдової епохи та відповідний йому ярус, тобто товща порід, що відклалися приблизно між 113 і 100,5 мільйона років тому.
Коротко
- Назву запропонував 1842 року Альсід д’Орбіньї за латинською назвою річки Об (Alba) у Франції.
- Іде після аптського ярусу, перекривається сеноманським, з якого починається пізня крейда.
- Провідні викопні — амоніти, зокрема Hoplites dentatus і Leymeriella tardefurcata.
- В Україні поширений у Дніпровсько-Донецькій і Причорноморській западинах, Карпатах і Криму.
Крейдовий період геологи ділять на дві епохи, а кожну — на кілька віків. Альб замикає ранню крейду: після нього починається пізня, сеноманська частина розрізу. Час альбу за сучасною Міжнародною хроностратиграфічною шкалою — приблизно від 113,2 до 100,5 мільйона років тому, тобто понад дванадцять мільйонів років.
Назва і перші описи
Ярус виділив 1842 року французький палеонтолог Альсід д’Орбіньї. Назву він утворив від латинського імені річки Об (Alba) на північному сході Франції, у басейні якої добре відслонюються породи цього віку. У старій англійській літературі для частини альбу трапляється назва «гольт» — від глинистої товщі на півдні Англії.
Як проводять межі
Нижню межу альбу визначено точкою глобального стратотипу (GSSP), яку Міжнародний союз геологічних наук затвердив 2016 року. Розріз розташований біля Коль-де-Пре-Гіттар у французькому департаменті Дром, а маркером слугує перша поява планктонної форамініфери Microhedbergella renilaevis. Верхню межу проводять там, де в розрізі вперше трапляється форамініфера Rotalipora globotruncanoides.
Зазвичай альб ділять на нижній, середній і верхній під’яруси. У Західній Європі, особливо у Великій Британії, поширений і поділ на два під’яруси.
Викопні рештки
Для впізнавання альбських шарів найважливіші амоніти — головоногі молюски зі спірально закрученою черепашкою. Провідними вважають:
- Leymeriella tardefurcata;
- Douvilleiceras mammillatum;
- Hoplites dentatus;
- Stoliczkaia dispar.
Поряд із ними трапляються белемніти, двостулкові молюски, форамініфери, а також спори й пилок рослин.
Які породи утворилися
| Тип відкладів | Типові породи |
|---|---|
| Морські | глини, аргіліти, мергелі, пісковики, гравеліти, піщано-глинистий фліш |
| Континентальні | піщано-глинисті, вуглисті й каолінізовані товщі |
| Вулканогенні | продукти виверження, місцями |
Потужність альбу дуже різна: від кількох метрів до 800 метрів. На аптських шарах він лежить або безперервно, або з перервою, а згори його зазвичай згідно перекриває сеноман.
Серед відомих прикладів за межами України — фосфоритові шари Аргонни у Франції, лігніти Утрільяса в Іспанії, верхні нубійські пісковики в Африці.
Альб в Україні
Уперше на території України альбський ярус виокремив 1851 року геолог Костянтин Феофілактов. Відклади альбу відомі в Дніпровсько-Донецькій і Причорноморській западинах, у Карпатах і на Кримському півострові. Серед них переважають глини, піски, пісковики й мергелі. Завдяки пористим пісковикам альбські товщі вважають перспективними на нафту й природний газ.
Запитання
Чим вік відрізняється від ярусу?
Вік — це відрізок геологічного часу, ярус — шари порід, що за цей час нагромадилися. Тому кажуть «альбський вік», коли йдеться про час, і «альбський ярус», коли мають на увазі глини чи пісковики, які можна побачити в розрізі.
Чому альбський ярус цікавить нафтовиків?
Серед альбських відкладів багато пісковиків і пісків — порід із добрими колекторськими властивостями, тому їх розглядають як перспективні на нафту й газ, зокрема в Дніпровсько-Донецькій западині.
Як визначають межі альбського ярусу?
За першою появою певних видів планктонних форамініфер. Нижню межу 2016 року закріпили стратотипом у розрізі Коль-де-Пре-Гіттар на південному сході Франції; верхню межу, тобто початок сеноману, проводять за появою виду Rotalipora globotruncanoides.
Див. також
- Абу-Сафа Відкрите 1963 року, видобуток триває з 1966 року.
- Крим (Автономна Республіка Крим) Півострів омивають Чорне й Азовське моря; з материком його з’єднують Перекопський перешийок і Арабатська стрілка.
- Альбіт Вміщує менше 10 % анортитової складової; містить близько 68 % кремнезему, 19 % глинозему й 12 % оксиду натрію.
Джерела
- Альбський ярус — Вікіпедія (українська)
- Albian — Wikipedia (англійська)
- Wikidata: Q301728
- Мала гірнича енциклопедія. Т. 1. — Донецьк: Донбас, 2004.
Статтю написано редакцією словника за наведеними джерелами; дати й факти звірено між ними. Якщо джерела розходяться, це сказано в тексті.
Поруч у словнику
- АБАКАНСЬКЕ ЗАЛІЗОРУДНЕ РОДОВИЩЕ Абаканське залізорудне родовище — родовище магнетитових руд у Республіці Хакасія (Росія), у відрогах Західного Саяну, у верхній течії річки Абакан поблизу міста Абаза.
- АБКАЙК Абкайк (араб. بقيق) — велике нафтове родовище у Східній провінції Саудівської Аравії, що належить до нафтогазоносного басейну Перської затоки; поряд розташований найбільший у світі комплекс підготовки нафти Saudi Aramco.
- АГАДЖАРІ Агаджарі — велике газоконденсатно-нафтове родовище на південному заході Ірану, у провінції Хузестан, приблизно за 130 км від Абадана; належить до нафтогазоносного басейну Перської затоки.
- АГАФОНОВ Агафонов Валеріан Костянтинович (31 липня 1863 — 27 січня 1955) — геолог, ґрунтознавець і популяризатор природознавства, учень Василя Докучаєва, дослідник ґрунтів Полтавщини, згодом професор у Сімферополі та Парижі.