Іванов Андрій Васильович

Коротко

• З 1916 року слюсар заводу «Арсенал» у Києві, член РСДРП(б) з 1906 року.
• Член ревкому під час жовтневого 1917 і січневого 1918 збройних повстань у Києві.
• У березні 1918 року — народний секретар внутрішніх справ радянського уряду в Україні.
• Очолював Київський, Харківський та Одеський губернські виконкоми; двічі входив до Політбюро ЦК КП(б)У.

Київський завод «Арсенал» у січні 1918 року став головним осередком більшовицького виступу проти Центральної Ради. Серед керівників повстання був слюсар заводу Андрій Іванов — уродженець Костромщини, який після поразки Української революції обійняв кілька найвищих посад у радянській Україні.

Ранні роки

Іванов народився 16 (28) жовтня 1888 року в селянській родині в селі Кукшево Костромської губернії. Закінчив початкове училище, з 1904 року працював у залізничних майстернях. 1906 року вступив до більшовицької фракції РСДРП. Під час революції 1905–1907 років вів агітацію серед робітників і солдатів у Володимирській губернії та Москві, кілька разів був заарештований.

Київ, 1917–1918

З 1916 року Іванов працював слюсарем на «Арсеналі». Після Лютневої революції на виборах до Київської міської думи 23 липня (5 серпня) 1917 року його обрали гласним за більшовицьким списком. Він входив до Київського комітету партії, був делегатом VI з’їзду РСДРП(б).

Під час жовтневого 1917 року та січневого 1918 року збройних виступів у Києві Іванов був членом ревкому. 17 січня 1918 року під його головуванням у Вінниці на спільному засіданні міської ради робітничих і солдатських депутатів і ревкому проголосили радянську владу. З грудня 1917 року він був членом ЦВК рад України, а з 8 по 25 березня 1918 року — народним секретарем внутрішніх справ радянського уряду, що діяв під назвою Української Народної Республіки.

Посади в радянській Україні

Роки	Посада
1919	заступник голови Київського губвиконкому, голова Київського комітету оборони
грудень 1919 — липень 1920	голова Київського губревкому
листопад — грудень 1920	голова Харківського губвиконкому
1921–1922	секретар ВУЦВК
1923–1925	голова Одеського губвиконкому

Членом ЦК КП(б)У Іванов був з листопада 1920 до смерті. До Політбюро ЦК КП(б)У входив двічі: з грудня 1921 до травня 1922 року та з жовтня 1922 до квітня 1923 року; у 1922–1923 роках також очолював організаційно-інструкторський відділ ЦК.

Москва

На XIII з’їзді РКП(б) 1924 року Іванова обрали кандидатом у члени ЦК. З 1925 року він працював у Москві: член Президії ЦВК СРСР, секретар Союзної ради ЦВК, заступник директора Інституту радянського будівництва. Помер 10 червня 1927 року в Москві, похований у Маріїнському парку в Києві.

Пам’ять

У 1927 році на його честь перейменували село Чернове на Андрієво-Іванівку. 1929 року ім’я Андрія Іванова отримав київський фунікулер; у Києві була вулиця його імені, а 1976 року встановили пам’ятник (скульптор Макар Вронський). Пам’ятник зруйнували 2015 року, вулицю перейменували 2014-го.

Запитання

Яку роль Андрій Іванов відіграв у Січневому повстанні 1918 року?

Він був одним із керівників збройного виступу більшовиків на заводі «Арсенал» та в інших частинах Києва проти Центральної Ради і членом ревкому. Після поразки виступу він продовжив роботу в більшовицьких органах влади, а в березні 1918 року очолив народний секретаріат внутрішніх справ.

Що назване на честь Андрія Іванова і що з цього лишилося?

1929 року його ім’я присвоїли київському фунікулеру, у Києві була вулиця Андрія Іванова (1940–2014) і пам’ятник 1976 року, який зруйнували в ніч на 27 травня 2015 року. Вулиця втратила його ім’я 2014 року.

Див. також

• Жданов Андрій Олександрович Народився в Маріуполі; з 1948 до 1989 року місто носило назву Жданов.
• Затонський Володимир Петрович Закінчив Київський університет (1912), викладав фізику в землемірному училищі та Київському політехнічному інституті.
• Розділ «Політичні діячі» Державні й політичні діячі різних країн і епох.

Джерела

1. Іванов Андрій Васильович — Вікіпедія (українська)
2. Мовчан О. М. Іванов Андрій Васильович // Енциклопедія історії України. Т. 3. — Київ: Наукова думка, 2005.
3. Малий словник історії України / відп. ред. В. А. Смолій. — Київ: Либідь, 1997.

Статтю написано редакцією словника за наведеними джерелами; дати й факти звірено між ними. Якщо джерела розходяться, це сказано в тексті.