Жданов Андрій Олександрович

Коротко

• Народився в Маріуполі; з 1948 до 1989 року місто носило назву Жданов.
• У 1934–1945 роках очолював Ленінградські обком і міськком партії, у роки блокади був членом Військової ради Ленінградського фронту.
• У період Великого терору підписав 176 розстрільних списків.
• 1946–1948 років керував кампанією проти Анни Ахматової, Михайла Зощенка, композиторів-«формалістів» та «буржуазного націоналізму» в республіках.

Андрій Жданов народився в Маріуполі в родині інспектора народних училищ. Батько рано помер, тож систематичної освіти юнак не здобув: реальне училище у Твері, кілька місяців у сільськогосподарському інституті та школа прапорщиків. 1915 року він вступив до більшовицької партії й відтоді будував виключно партійну кар’єру.

Партійна кар’єра

Після революції Жданов працював на Уралі, у Твері, а 1924–1934 років очолював партійну організацію в Нижньому Новгороді (тоді Горький). 1934 року став секретарем ЦК ВКП(б). Після вбивства Сергія Кірова в грудні 1934 року Сталін поставив його на чолі Ленінградських обкому й міськкому партії.

У роки Великого терору Жданов був серед найближчих виконавців сталінської політики: на його рахунку 176 підписів під списками людей, засуджених до розстрілу. 1939 року він став повноправним членом Політбюро.

Війна

Під час Зимової війни з Фінляндією та в роки німецько-радянської війни Жданов входив до військових рад Північно-Західного напрямку й Ленінградського фронту. На нього покладали відповідальність за оборону та постачання блокадного Ленінграда. 1944 року отримав звання генерал-полковника й того ж року очолив Союзну контрольну комісію у Фінляндії, якою керував до 1947-го.

Ідеологічна кампанія

Повернувшись 1945 року до Москви, Жданов відповідав у ЦК за ідеологію. Серпнева постанова 1946 року про журнали «Звезда» і «Ленинград» таврувала Анну Ахматову та Михайла Зощенка. Подальші постанови про театральний репертуар, кіно й оперу Вано Мураделі «Велика дружба» (1948) оголосили «формалістами» Дмитра Шостаковича, Сергія Прокоф’єва та інших композиторів.

Кампанія мала й республіканський вимір. В Україні її спрямували проти «буржуазного націоналізму»: критиці зазнали твори Максима Рильського, Юрія Яновського, історичні праці та репертуар театрів.

Смерть і пам’ять

Жданов мав важку хворобу серця й помер 31 серпня 1948 року в санаторії на Валдаї. Обставини його лікування згодом використали в сфабрикованій «справі лікарів» 1953 року.

Рідний Маріуполь 1948 року перейменували на Жданов, і ця назва трималася на мапі до 1989 року. Ім’я партійця носили також Ленінградський університет, заводи, вулиці й кораблі. Його висуванців у Ленінграді невдовзі після його смерті знищили в «ленінградській справі».

Запитання

Що таке «ждановщина»?

Так називають ідеологічну кампанію 1946–1948 років, яку очолював Жданов. Її відкрила постанова ЦК про журнали «Звезда» і «Ленинград» із нападками на Анну Ахматову та Михайла Зощенка; далі були постанови про театр, кіно й музику, де «формалістами» оголосили Шостаковича й Прокоф’єва. Кампанія утверджувала цілковитий партійний контроль над культурою та боротьбу з «низькопоклонством перед Заходом».

Чому Маріуполь називався Ждановим?

Після смерті Жданова 1948 року його рідне місто перейменували на його честь. Історичну назву Маріуполь повернули 1989 року, ще до розпаду СРСР.

Як ждановщина торкнулася України?

У республіці кампанію спрямували проти «українського буржуазного націоналізму». Партійна критика спіткала, зокрема, Максима Рильського та Юрія Яновського, а журнали й театри мусили переглядати репертуар відповідно до нових постанов.

Див. також

• Єльцин Борис Миколайович Інженер-будівельник, у 1976–1985 роках — перший секретар Свердловського обкому КПРС, у 1985–1987 — очільник Московського міськкому.
• Розділ «Політичні діячі» Державні й політичні діячі різних країн і епох.

Джерела

1. Жданов Андрій Олександрович — Вікіпедія (українська)
2. Wikidata: Q207879

Статтю написано редакцією словника за наведеними джерелами; дати й факти звірено між ними. Якщо джерела розходяться, це сказано в тексті.