Рикалін Микола Миколайович

Коротко

• Закінчив Далекосхідний університет у Владивостоці (1929), там же почав наукову роботу.
• Створив інженерні методи розрахунку нагрівання й охолодження металу під час зварювання.
• З 1953 року керував лабораторією в Інституті металургії імені Байкова АН СРСР, розвивав плазмові процеси.
• Віце-президент Міжнародного інституту зварювання, член Сербської академії наук і мистецтв.

Зварювальна дуга нагріває метал до тисяч градусів на площі в кілька міліметрів, а за мить це місце вже остигає. Що відбувається в цей час з металом довкола шва — питання, на яке в 1930–1940-х роках шукав відповідь Микола Рикалін. Його розрахунки теплових процесів досі вивчають студенти-зварювальники.

Життєпис

Рикалін народився 1903 року в Одесі; по материній лінії мав сербське походження. Освіту здобув на Далекому Сході: 1929 року закінчив Далекосхідний університет у Владивостоці й деякий час там працював.

У 1936–1939 роках викладав у Московському вищому технічному училищі імені Баумана. З 1939 по 1953 рік був старшим науковим співробітником Інституту машинознавства АН СРСР і працював у секції з проблем електрозварювання та електротермії. 1953 року став членом-кореспондентом Академії наук і очолив лабораторію в Інституті металургії імені Олександра Байкова. Академіком АН СРСР його обрали 1968 року.

Наукові праці

Головна тема Рикаліна — теплофізичні основи зварювання й обробки металів. Він описав поширення тепла від рухомого джерела — дуги чи полум’я — у пластинах і масивних тілах різної форми та звів ці моделі до інженерних формул. Схеми точкового джерела на поверхні масивного тіла й лінійного джерела в тонкій пластині незалежно розробляв і американський дослідник Деніел Розенталь, тому у світовій літературі їх нерідко називають рішеннями Розенталя — Рикаліна. Основні монографії:

• «Розрахунки теплових процесів при зварюванні»;
• «Теплові основи зварювання»;
• «Теплові процеси при зварюванні, їх теорія та інженерні розрахунки» (1958) — узагальнювальна праця.

У пізніші роки вчений займався плазмовими процесами в металургії та технологією неорганічних матеріалів: плавленням і напиленням у плазмовому струмені, отриманням тугоплавких сполук. Разом з Віктором Трефіловим, згодом академіком АН УРСР, отримав патент на сплав на основі ніобію; загалом мав шість авторських свідоцтв.

Визнання

Рикалін був віце-президентом Міжнародного інституту зварювання й головою Національного комітету СРСР зі зварювання, з 1959 року — членом Сербської академії наук і мистецтв. Лауреат Державної премії СРСР (1979). Помер 1985 року в Москві.

Запитання

Навіщо рахувати тепло під час зварювання?

Від того, як швидко нагрівається й остигає метал біля шва, залежать його структура, міцність, схильність до тріщин і деформацій. Розрахунки дозволяють заздалегідь підібрати струм, швидкість зварювання й попереднє підігрівання, а не шукати їх методом спроб.

Чи пов’язаний Рикалін з Інститутом електрозварювання імені Патона?

Безпосередньо в київському інституті він не працював. Але його теплові розрахунки стали спільною основою зварювальної науки, і на них спиралися дослідники в багатьох країнах, зокрема в Україні.

Див. також

• Зварювання Відомо близько 70 способів зварювання; їх поділяють за станом матеріалу в зоні з’єднання та видом енергії.
• Розділ «Металургія та металознавство» Добування й обробка металів, сплави та їхні властивості.

Джерела

1. Рикалін Микола Миколайович — Вікіпедія (українська)
2. Wikidata: Q16714367

Статтю написано редакцією словника за наведеними джерелами; дати й факти звірено між ними. Якщо джерела розходяться, це сказано в тексті.