Кривицька Леся (Олександра) Сергіївна

Коротко

• Починала 1916 року в трупі Сергія Пронського, 1918-го навчалася в Київському музично-драматичному інституті й грала в театрі Миколи Садовського.
• 1919–1920 років — актриса Державного народного театру УНР у Кам’янці-Подільському, після відступу — інтернована на території Польщі.
• У 1920–1930-х роках грала в галицьких трупах, зокрема в театрі імені Тобілевича Володимира Блавацького й театрі «Заграва».
• Авторка спогадів «Повість про моє життя».

Сценічний шлях Лесі Кривицької — це по суті історія українського театру першої половини XX століття: трупа Садовського в революційному Києві, державний театр УНР у Кам’янці, табір інтернованих, мандрівні галицькі колективи — і зрештою львівський театр імені Заньковецької, якому вона віддала майже тридцять років.

Юність

Олександра Єлисеєва народилася 4 (16) січня 1899 року в Чигирині на Київщині (нині Черкаська область). Навчалася в міському училищі та вчительській семінарії в рідному місті. На сцену вийшла 1916 року в трупі Сергія Пронського, а 1918 року вступила до Київського музично-драматичного інституту й водночас грала в театрі Миколи Садовського.

Театр УНР і табір

У 1919–1920 роках Кривицька була актрисою Державного народного театру УНР під керівництвом Садовського в Кам’янці-Подільському. Коли театр разом з армією УНР відступив до Галичини, трупу інтернували в таборі поблизу Кракова.

Галицькі трупи

Роки	Театр
1921–1922	мандрівний театр імені Івана Франка
1922–1923	Український театр під керівництвом М. Орла-Степняка (у різних джерелах — Орди-Степняка)
1924	Український театр Демчишина
1925–1927	Український придніпрянський театр
1927	«Новий український театр»
1927–1929	кооперативний «Український театр» Йосипа Стадника
1929–1934	театр імені Івана Тобілевича Володимира Блавацького
1934–1936	театр «Заграва»
1938–1939	Український народний театр імені Івана Котляревського

Сценічне ім’я Леся Кривицька актриса взяла за прізвищем чоловіка, Якова Кривицького.

Львів

З 1940 року Кривицька працювала в Львівському українському театрі імені Лесі Українки, у роки німецької окупації (1941–1944) — в Українському театрі у Львові. Після 1944 року й до 1973-го була провідною актрисою Львівського українського драматичного театру імені Марії Заньковецької. Енциклопедисти відзначали її здатність до перевтілення в кожній ролі. 1954 року отримала звання народної артистки УРСР, нагороджена орденами Леніна й Трудового Червоного Прапора.

Ролі

Кривицька грала ліро-драматичні ролі в класичному українському й світовому репертуарі:

• Анна («Украдене щастя» Івана Франка) і Предслава («Сон князя Святослава» його ж);
• Маруся («Маруся Богуславка» Михайла Старицького);
• Наталія Семенівна («Доки сонце зійде, роса очі виїсть» Марка Кропивницького);
• Ліда («Платон Кречет» Олександра Корнійчука);
• Кручиніна («Без вини винні» Олександра Островського), Любов Ярова (однойменна п’єса Костянтина Треньова), Ольга («Три сестри» Антона Чехова);
• Мати («Вій, вітерець!» Яна Райніса).

Свої спогади актриса виклала в книжці «Повість про моє життя» (Енциклопедія Сучасної України датує її видання 1965 роком, англомовні джерела — 1958-м). Померла 7 листопада 1983 року у Львові, похована на Личаківському цвинтарі.

Запитання

Чому Кривицька грала в стількох різних театрах?

Після поразки УНР вона залишилася в Галичині, де український театр у 1920–1930-х роках тримався на приватних і кооперативних трупах. За неповні два десятиліття Кривицька змінила дев’ять колективів — від театру імені Франка до трупи Йосипа Стадника, театру Блавацького й «Заграви», — поки 1944 року не стала актрисою стаціонарного театру імені Заньковецької.

Що означає «ліро-драматична актриса»?

Так у театральній традиції називають амплуа виконавиці ролей, у яких поєднуються ліричне начало — ніжність, щирість почуттів — і драматизм, внутрішня боротьба героїні. Для Кривицької це були, зокрема, Анна в «Украденому щасті» Франка й Маруся в «Марусі Богуславці» Старицького.

Див. також

• Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької Коріння — Український національний театр (1917) і Державний народний театр у Києві, де грали Марія Заньковецька й Панас Саксаганський.
• Крушельницький Мар’ян Михайлович Галичанин, починав у «Тернопільських театральних вечорах» і театрі товариства «Руська бесіда».
• «Березіль» Постав 31 березня 1922 року як Мистецьке об’єднання «Березіль»; назва — давнє українське ім’я березня.
• Карпенко-Карий Іван Карпович Псевдонім склав з імені батька Карпа та прізвища Гната Карого — героя п'єси Тараса Шевченка «Назар Стодоля».
• Розділ «Театр» Театри України, актори, режисери й театральні поняття.

Джерела

1. Кривицька Леся (Олександра) Сергіївна // Енциклопедія Сучасної України.
2. Lesya Kryvytska — Wikipedia (англійська)

Статтю написано редакцією словника за наведеними джерелами; дати й факти звірено між ними. Якщо джерела розходяться, це сказано в тексті.