Кочівництво

Коротко

• Розрізняють кочових мисливців-збирачів, кочових скотарів і кочових торгівців.
• Кочове скотарство виникало там, де землеробство було важким або неможливим: у степах, пустелях, тундрі.
• Маршрути будували за водою й травою: з півночі на південь «за теплом» або з рівнин у гори й назад.
• Наприкінці XX століття в світі налічували приблизно 30–40 млн кочовиків.

Слово «номад» прийшло через французьку з грецької, де νέμω означало «пасу, випасаю худобу». У цьому корені вже закладено головне: для більшості кочових народів рух підпорядкований потребам стада. Худоба з’їдає траву — люди йдуть далі.

Три типи кочовиків

Етнологи розрізняють:

1. Мисливців і збирачів — найдавніший спосіб життя людства. Прикладами донедавна були пігмеї мбуті в Конго, бушмени Південної Африки, корінні австралійці до приходу європейців, а також кочові оленярі Півночі.
2. Кочових скотарів — тих, хто переганяє стада на свіжі пасовища. Це найчисленніша й найвідоміша група.
3. Кочових торгівців і ремісників — спільноти, які мандрують між осілими людьми й заробляють торгівлею чи послугами.

Де і як кочували

Кочове скотарство виникло в краях, малопридатних для землеробства через посуху (степи, напівпустелі, пустелі) або холод (тундра, тайга). Маршрут на рік міг мати від десятків до тисяч кілометрів. Його визначали вода, стан трави, склад стада й здатність пасовища відновитися.

Склалися кілька основних схем:

• меридіональне кочування «за теплом» — улітку на північ, з пізньої осені на південь;
• вертикальне — навесні з рівнин у гори, восени назад;
• сезонне в пустелях — короткий випас після дощів і довге очікування посухи біля джерел води.

Щоб не витоптувати пасовищ, громади розходилися малими групами на великі відстані.

Худоба і багатство

У Північній Африці й Передній Азії в стадах переважали вівці й кози, а возив людей і вантажі верблюд. На південь від Сахари розводили переважно велику рогату худобу. В євразійських степах основою були вівці, а головною твариною — кінь. За різними даними, одного коня чи верблюда прирівнювали до 6–10 овець або 10–20 кіз.

Кінь мав для степовиків іще одну цінність — здатність до тебеньовки. Він розгрібає копитами сніг і розбиває крижану кірку, відкриваючи траву для решти стада.

Побут

Кочовий спосіб життя виробив свій побут: розбірне житло (юрту, чум, шатро), легкий шкіряний і дерев’яний посуд, сідло, вуздечку й штани для верхової їзди, вози, сани й нарти. Харчування трималося на м’ясі й молоці, які вміли в’ялити, квасити, перетоплювати. Звідси кумис і сушений сир.

Занепад

Простір для кочування невпинно скорочувався: степи розорювали, у пустелях добували нафту, будували міста. Важким ударом стала примусова колективізація в Казахстані на початку 1930-х років: поголів’я худоби впало в кілька разів, а голод 1931–1934 років забрав, за оцінками, близько 1,5 млн життів. Нині кочовиків найбільше в Африці навколо Сахари, у Передній, Середній і Центральній Азії.

Запитання

Чим кочовики відрізняються від напівкочових скотарів?

Справжні кочовики майже не займаються землеробством і кочують усією громадою разом з худобою. Рухливі, або напівкочові, скотарі поєднують випас із землеробством і мають більш-менш постійні оселі, куди повертаються.

Які кочові народи жили на території України?

Степи сучасної України тисячоліттями населяли кочові й напівкочові народи — від кіммерійців і скіфів до середньовічних половців. Звідси, зокрема, кіммерійці й скіфи ходили в далекі походи до Передньої Азії.

Скільки кочовиків є тепер?

Точних даних немає. Одна з поширених оцінок середини 1990-х — 30–40 млн у світі. У Монголії близько третини населення веде кочовий або напівкочовий спосіб життя, в Ірані кочовиків оцінювали приблизно в 1,5 млн.

Див. також

• Білозерське поселення Розкопане 1947 року; виявлено велике напівземлянкове житло з кам’яними вогнищами.
• Араби Загальна чисельність оцінюється приблизно в 350–420 млн осіб; оцінки різняться залежно від критеріїв.
• Голодний степ Мірзачуль — лесова рівнина площею близько 10 тис. км² між Сирдар’єю й Туркестанським хребтом.
• Розділ «Етнологія» Народи й нації, їхні звичаї та побут, етнографи та їхні праці.

Джерела

1. Кочовики — Вікіпедія (українська)
2. Nomad — Wikipedia (англійська)
3. Кіммерійці — Вікіпедія (українська)

Статтю написано редакцією словника за наведеними джерелами; дати й факти звірено між ними. Якщо джерела розходяться, це сказано в тексті.