Перейти до тексту
Укрсловник енциклопедичний словник

ЄФИМЕНКО

Єфименко Петро Петрович

Єфименко Петро Петрович (9 (21) листопада 1884, Харків — квітень 1969, Ленінград) — археолог, дослідник палеоліту й давніх слов’ян, академік АН УРСР (1945), у 1945–1954 роках директор Інституту археології АН УРСР.

Розділ: Археологи України Оновлено ≈ 2 хв читання

Коротко

  • Син істориків Петра та Олександри Єфименків; учень антрополога й етнографа Федора Вовка.
  • 1909 року розкопав Мізинську пізньопалеолітичну стоянку на Чернігівщині, згодом багато років досліджував палеолітичні Костенки.
  • Запропонував періодизацію пам’яток палеоліту для території тодішнього СРСР і першим узагальнив історію первісного суспільства.
  • Керував колективною працею «Нариси стародавньої історії Української РСР» (1957).

Петро Єфименко виріс у родині, де історія була щоденною справою: його батьки, Петро Савич і Олександра Яківна Єфименки, належали до відомих дослідників минулого України. Сам він обрав глибшу старовину — кам’яну добу, і саме з його іменем пов’язані дві класичні палеолітичні пам’ятки Східної Європи: Мізин і Костенки.

1904 року Єфименко вступив до Харківського університету, але 1906-го його виключили за участь у студентських заворушеннях. Ще студентом він брав участь у XII (Харків, 1902) і XIII (Катеринослав, 1905) археологічних з’їздах і отримав премію імені Олександра Потебні за покажчик літератури з історії, археології та етнографії Харківської губернії.

Освіту він закінчив 1912 року в Петербурзькому університеті, де вивчав доісторичну археологію. Найбільший вплив на нього мав Федір Вовк. Як нагороду за успіхи молодого дослідника відправили в навколосвітню подорож: у 1913–1914 роках (за українською Вікіпедією — до 1915-го) він працював з колекціями музеїв Франції, Великої Британії, Німеччини, Італії, Греції, Єгипту, Індії, Китаю та Японії.

Мізин і Костенки

1909 року Єфименко провів результативні розкопки Мізинської стоянки на Чернігівщині. Пізніше він довго працював на Костенківських стоянках у Росії й присвятив їм монографію «Костенки I» (1958).

На основі цих розкопок він удосконалив методику дослідження палеолітичних стоянок і запропонував періодизацію пам’яток палеоліту для території тодішнього СРСР. Працював він і з іншими епохами: розробив метод стратиграфічного аналізу могильників на матеріалі рязанських поховань, вивчав старожитності давніх фінів і ананьїнську культуру Поволжя.

Москва, Ленінград, Київ

Роки Місце роботи
1915–1923 Державний історичний музей, Москва
1923–1941 Ермітаж, Музей антропології та етнографії, Інститут матеріальної культури, Ленінград
1941–1945 евакуація на Поволжі
1945–1954 директор Інституту археології АН УРСР, Київ

1934 року йому присвоїли ступінь доктора без захисту дисертації. Того ж року вийшла книжка «Дородовое общество», яку він потім двічі перевидавав під назвою «Первобытное общество» — перше узагальнення історії первісного суспільства в тодішній науці.

Київський період

Очоливши 1945 року академічний Інститут археології, Єфименко став і академіком АН УРСР. Він редагував збірники «Археологія», «Археологічні пам’ятки УРСР» і «Краткие сообщения Института археологии», керував експедицією «Великий Київ». Під його керівництвом підготовлено «Нариси стародавньої історії Української РСР» (1957). Серед учнів — Дмитро Телегін, Олексій Тереножкін, Іван Шовкопляс.

1954 року вчений повернувся до Ленінграда, де й помер у квітні 1969 року. Дату смерті джерела подають по-різному: 15 або 18 квітня.

Запитання

Чим відома Мізинська стоянка?

Це поселення доби пізнього палеоліту на Чернігівщині. Єфименко розкопував його 1909 року й видав опис кам’яних знарядь звідти вже 1913 року. Мізин став однією з перших пізньопалеолітичних пам’яток України, вивчених систематично.

Коли помер Петро Єфименко — 15 чи 18 квітня 1969 року?

Джерела розходяться. Енциклопедія Сучасної України й ювілейні статті українських археологів подають 18 квітня, українська Вікіпедія та деякі російські довідники — 15 квітня. Місце смерті в усіх джерелах однакове: Ленінград.

Див. також

  • Коршак Кирило Юхимович Працював в Археологічному музеї та Інституті історії матеріальної культури ВУАН у 1932–1937 роках.
  • Зарецький (Заріцький) Іван Антонович Освіту здобув удома, науковцем став як аматор: розкопував кургани на Полтавщині й Харківщині.
  • Археологія Основне джерело археолога — речі та їхнє розташування в шарах землі, а не писані тексти.
  • Білогрудівська культура Назва походить від Білогрудівського лісу біля села Піківець на Уманщині, де зольники розкопували 1918–1926 років.

Джерела

  1. Кухарчук Ю. В. Єфименко Петро Петрович // Енциклопедія Сучасної України. — Київ, 2009.
  2. Єфименко Петро Петрович — Вікіпедія (українська)
  3. Wikidata: Q2498799

Статтю написано редакцією словника за наведеними джерелами; дати й факти звірено між ними. Якщо джерела розходяться, це сказано в тексті.

Поруч у словнику