ЛУЧИЦЬКИЙ
Лучицький Борис Болеславович
Лучицький Борис Болеславович (25 січня (7 лютого) 1906, станиця Усть-Медведицька, тепер м. Серафимович Волгоградської області РФ — 6 березня 1966, Чернігів) — український актор і режисер, народний артист УРСР (1954).
Коротко
- Представник театральної династії Лучицьких: син Болеслава Оршанова-Лучицького, брат актриси Анжеліни Лучицької.
- На сцені з шести років, з 1912-го, — у мандрівних трупах свого батька та інших антрепренерів.
- У 1933–1960 роках очолював Ніжинський український музично-драматичний театр, потім працював у Чернігівському театрі.
Є театральні родини, де сцена переходить від покоління до покоління, як майстерня в ремісничій династії. Лучицькі — одна з найвідоміших таких родин в українському театрі. Борис Лучицький вийшов на сцену шестирічним, а більшу частину творчого життя присвятив невеликому Ніжину, де майже тридцять років керував міським театром.
Дитинство в мандрівній трупі
Борис Лучицький народився 25 січня (7 лютого) 1906 року в станиці Усть-Медведицька на Дону. Батько, Болеслав Оршанов-Лучицький, був актором і власником трупи. З 1912 року хлопчик грав у трупах Олекси Суходольського, свого батька та дядька Владислава Данченка.
Після 1917 року Лучицький працював у різних театрах України. З 1923 року був актором і режисером робітничих і селянських театрів, здебільшого в Чернігові. 1933 року закінчив у Харкові курси підготовки режисерів.
Ніжинський театр
1933 року Лучицький став режисером Ніжинського українського музично-драматичного театру імені М. Коцюбинського; російськомовні джерела називають його засновником, директором і художнім керівником цього колективу. Він працював у Ніжині до 1960 року, з перервою на роки війни, коли перебував у війську.
Ніжин — давнє місто на Чернігівщині, відоме насамперед Гімназією вищих наук, де навчався Микола Гоголь; нині це університет. Ім’я Михайла Коцюбинського театр носив не випадково: письменник багато років жив і працював у Чернігові.
Серед вистав, поставлених ним у Ніжині:
| Рік | Вистава | Автор |
|---|---|---|
| 1952 | «Влада темряви» | Лев Толстой |
| 1952 | «Одруження» | Микола Гоголь |
| 1957 | «Княжна Вікторія» | Яків Мамонтов |
1951 року Лучицький отримав звання заслуженого артиста УРСР, а 1954 року — народного артиста УРСР.
Ролі
Серед акторських ролей Лучицького:
- Виборний — «Наталка Полтавка» І. Котляревського;
- Микола — «Украдене щастя» І. Франка;
- Тихон — «Гроза» О. Островського;
- Монтанеллі — «Овід» за романом Е. Л. Войнич;
- Кошкін — «Любов Ярова» К. Треньова;
- Коломійцев — «Останні» М. Горького.
Кілька з цих ролей належать до класичного репертуару українських труп. Виборний у «Наталці Полтавці» — сільський урядовець, хитрий і говіркий, одна з найвідоміших комедійних ролей української сцени. Микола в «Украденому щасті» — чоловік Анни, драматична роль, у якій актор має показати тиху, але глибоку трагедію. Монтанеллі в «Оводі» — кардинал, батько головного героя, роль, побудована на внутрішньому конфлікті між вірою й батьківським почуттям.
У кіно знімався епізодично: у фільмі «Щорс» (1939) та в короткометражній комедії «Весела змова» (1958).
Чернігів
У 1960–1966 роках Лучицький був актором і режисером Чернігівського обласного українського музично-драматичного театру імені Т. Шевченка. Помер 6 березня 1966 року в Чернігові.
Однофамільці
У довідниках поруч зі статтею про Бориса Лучицького стоїть стаття про геолога й петрографа Володимира Івановича Лучицького (1877–1949), академіка АН УРСР. Це різні люди, і про їхні родинні зв’язки джерела не повідомляють.
Запитання
Хто входив до театральної династії Лучицьких?
Дід — Людвик Лучицький; батько — актор і антрепренер Болеслав Оршанов-Лучицький; тітка — Катерина Лучицька; дядько — Владислав Лучицький-Данченко; сестра — актриса Анжеліна Лучицька. Борис Болеславович продовжив родинну справу як актор і режисер.
Чи знімався Лучицький у кіно?
Так, епізодично: у фільмі «Щорс» (1939) без зазначення в титрах і в короткометражній комедії «Весела змова» (1958) у ролі Козуба.
Див. також
- Воликівська Ірина Іванівна Почала виступати 1918 року в музично-драматичному театрі в Ромнах, брала уроки в Панаса Саксаганського.
- Розділ «Театри України» Усі статті підрозділу «Театри України».
Джерела
- Лучицький Борис Болеславович — Вікіпедія (українська)
- Лучицкий Борис Болеславович — Википедия (російська)
- Wikidata: Q20068218
- Онищенко Н. Лучицькі. Талан. Ролі і долі однієї української театральної династії // Дзеркало тижня. — 2008. — № 29.
- Самойленко Г. Нариси історії культури Ніжина. — Ніжин, 1995.
Статтю написано редакцією словника за наведеними джерелами; дати й факти звірено між ними. Якщо джерела розходяться, це сказано в тексті.
Поруч у словнику
- «БЕРЕЗІЛЬ» «Березіль» — український експериментальний театр-студія, заснований Лесем Курбасом 1922 року в Києві; з 1926 до 1933 року працював у Харкові й став головною сценою українського театрального авангарду.
- БІБЕРОВИЧЕВА Біберовичева Іванна Антонівна (з дому Коралевич, сценічне ім’я до 1879 року — Ляновська; 30 грудня 1858, село Фалиш, тепер Стрийський район Львівської області — 7 вересня 1937, Коломия) — українська драматична акторка галицької сцени.
- КРУШЕЛЬНИЦЬКИЙ Крушельницький Мар’ян Михайлович (18 квітня 1897, село Пилява, нині Тернопільська область — 5 квітня 1963, Київ) — український актор, театральний режисер і педагог, один з провідних акторів театру «Березіль», народний артист СРСР (1944).
- МАРДЖАНІШВІЛІ Марджанішвілі Коте (Костянтин Олександрович; у російських джерелах Марджанов; 28 травня (9 червня) 1872, Кварелі — 17 квітня 1933, Москва) — грузинський і російський режисер театру й кіно, один із творців сучасного грузинського театру; 1919 року працював у Києві, де поставив знамениту «Фуенте Овехуну».