Контрафагот

Коротко

• Трубка вдвічі довша за фаготну й кілька разів згорнута; загальна довжина каналу — близько шести метрів.
• Діапазон — від сі-бемоля (на деяких моделях від ля) субконтроктави приблизно на три октави вгору; ноти пишуть на октаву вище звучання.
• Попередники відомі з кінця XVI століття, але повноцінним оркестровим інструментом контрафагот став після вдосконалень фірми Геккеля наприкінці XIX століття.
• Першу окрему партію контрафагота в симфонії написав Бетховен — у П’ятій симфонії (1808).

Контрафаготист сидить в оркестрі за інструментом, що спирається на підлогу металевим шпилем: тримати його на ремені, як фагот, надто важко. Усередині цієї конструкції близько шести метрів каналу, кілька разів згорнутого на себе, — саме така довжина потрібна, щоб опуститися на октаву нижче фагота.

Будова

Контрафагот удвічі довший за фагот. Механіка в нього спрощена, але всі відкриті отвори фагота тут замінено клапанами з подушечками: пальці просто не дістали б до отворів на такій відстані. Для конденсату є водяний клапан, для грубого підстроювання — висувна куліса. На відміну від фагота, контрафагот має розширений розтруб.

Тростина значно більша за фаготну — 65–75 міліметрів завдовжки. В нижньому регістрі аплікатура майже збігається з фаготною, а у верхньому відрізняється повністю, бо інструменти мають різні ряди натуральних звуків.

Звучання

Контрафагот грає в тому самому субконтрабасовому регістрі, що й туба, контрабас чи контрабас-кларнет. Звучний діапазон починається від сі-бемоля субконтроктави (на деяких моделях — від ля) і сягає ре першої октави, хоча найвищу кварту композитори пишуть рідко. Внизу звук гудучий, схожий на педаль органа; на гучності може з’являтися характерне деренчання. Угорі тембр, навпаки, тоншає й легко тоне в оркестрі.

Історія

Попередники контрафагота — низькі дульціани — відомі в Австрії та Німеччині з 1590-х років. Українські довідники називають датою створення першого контрафагота 1620 рік, англомовні джерела згадують використання контрафагота у Франкфурті 1626 року. Найстаріший збережений інструмент, зроблений 1714 року, складався з чотирьох частин і мав лише три клапани.

Контрафагот звучить у «Страстях за Іоанном» Баха й «Музиці для королівського феєрверку» Генделя. Проте до кінця XIX століття він мав слабкий тон і погану інтонацію, тому його партії часто віддавали серпенту чи контрабасовому сарусофону. Перелом настав, коли німецька фірма Геккеля вдосконалила конструкцію; її модель з 1880-х років майже без змін проіснувала понад століття.

В оркестрі

Здебільшого контрафагот подвоює басову лінію — разом із басовим тромбоном чи тубою на октаву нижче. Окрему партію в симфонії першим написав Бетховен у П’ятій симфонії 1808 року; охоче використовували інструмент Брамс, Малер, Ріхард Штраус і Шостакович. Сольний репертуар невеликий, проте концерти для контрафагота писали, зокрема, Гюнтер Шуллер, Дональд Ерб і Калеві Ахо.

Запитання

Де послухати соло контрафагота?

Найвідоміший приклад — «Розмова Красуні й Чудовиська» з «Моєї матінки Гуски» Моріса Равеля, де контрафагот зображає голос Чудовиська. Равель доручив йому також вступ до Концерту для лівої руки, а Густав Голст — епізоди в «Планетах», зокрема в частинах «Меркурій» і «Уран».

Скільки контрафаготів в оркестрі?

Зазвичай один. На ньому грає або окремий музикант, або один із фаготистів, який за потреби переходить на контрафагот. Інструмент використовують передусім у великих симфонічних творах.

Чим тростина контрафагота відрізняється від фаготної?

Вона помітно більша: 65–75 мм завдовжки й близько 20 мм завширшки проти 53–58 мм у фагота. Великі пластини дають змогу коливатися повільніше й утворювати низькі звуки.

Див. також

• Розділ «Музичні інструменти» Усі статті підрозділу «Музичні інструменти».

Джерела

1. Контрафагот — Вікіпедія (українська)
2. Contrabassoon — Wikipedia (англійська)
3. Wikidata: Q83513

Статтю написано редакцією словника за наведеними джерелами; дати й факти звірено між ними. Якщо джерела розходяться, це сказано в тексті.