Ані

Коротко

• Згадується з V століття як фортеця вірменських князів Камсараканів.
• Столицею Багратидів стало 961 року за царя Ашота III; 992 року сюди перенесли й престол вірменського католікоса.
• Найвідоміша споруда — кафедральний собор архітектора Трдата, закладений 989 року.
• Місто спорожніло до XVIII століття; 2016 року археологічну пам’ятку внесено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Трикутний мис між глибоким каньйоном Ахуряну й долиною його притоки сам по собі був фортецею. Тут, на висоті близько 1340 метрів, виросло місто, яке вірмени досі вважають одним із найвиразніших символів своєї середньовічної державності. Тепер від нього до кордону з Вірменією — кількасот метрів, і цей кордон закритий.

Від князівської фортеці до столиці

Вірменські хроністи Єгіше та Лазар Парпеці згадують Ані в V столітті як міцну фортецю на пагорбі, що належала роду Камсараканів. На початку IX століття ці землі перейшли до династії Багратидів (Багратуні). Їхні столиці змінювалися — Багаран, Ширакаван, Карс, — доки 961 року цар Ашот III не переніс двір до Ані.

Найшвидше місто росло за Смбата II (977–989) та Гагіка I (989–1020). 992 року в Ані перебрався престол вірменського католікоса. Місто стояло на перехресті торговельних шляхів між Візантією, Персією, арабськими землями й степами, тож його називали і «містом сорока воріт», і «містом 1001 церкви».

Чужі володарі

Після сварки синів Гагіка I місто 1045–1046 року відійшло до Візантії. 1064 року його після 25-денної облоги взяли сельджуки султана Алп-Арслана й вирізали значну частину мешканців. 1072 року сельджуки продали Ані курдській династії Шеддадидів.

Грузинські царі кілька разів відвойовували місто; 1199 року його взяла цариця Тамара й передала в управління полководцям Захарі та Іване. За Захаридів Ані пережило останній розквіт. 1236 року його спустошили монголи, а землетрус 1319 року та зміщення торговельних шляхів довершили занепад. Останні ченці покинули фортецю Кизкале до 1735 року.

Пам’ятки

Споруда	Час	Що відомо
Кафедральний собор (Сурб Аствацацин)	989 — 1001 або 1010	Купольна базиліка архітектора Трдата; її склепіння дослідники пов’язують із ранніми прийомами, які згодом стануть типовими для готики
Церква Святого Григорія (Гагікашен)	1001–1005	Задумана як повторення храму Звартноц; фундаменти розкрив Марр у 1905–1906 роках
Церква Абугамренців	кінець X століття	Невелика родова церква Пахлавуні з шістьма нішами під куполом
Церква Спасителя	близько 1035	Дев’ятнадцятигранна ззовні; східна половина обвалилася під час бурі 1955 року
Церква Тиграна Оненца	1215	Найкраще збережена будівля городища, з багатим різьбленням

Розкопки і охорона

1878 року Карська область відійшла до Російської імперії. 1892 року почалися розкопки під егідою Петербурзької академії наук; у 1904–1917 роках їх щороку вів сходознавець Микола Марр. Знахідки зберігали в місцевому музеї; 1918 року археолог Ашхарбек Калантар вивіз близько 6000 предметів перед наступом османських військ.

Пам’ятки руйнували землетруси 1319, 1832 і 1988 років. Фонд світових пам’яток тричі вносив Ані до списку найбільш загрожених місць, а з 2011 року разом із Міністерством культури Туреччини укріплює собор і церкву Спасителя. 15 липня 2016 року археологічну пам’ятку Ані внесено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Запитання

Чи можна сьогодні побачити Ані?

Так. Руїни лежать у турецькій провінції Карс, і після внесення до списку ЮНЕСКО городище стало помітним центром культурного туризму. Прямого шляху з Вірменії немає: кордон по Ахуряну закритий, а на протилежному березі, вже у Вірменії, лежить село Харков.

Чому Ані називають «містом 1001 церкви»?

Це середньовічне прізвисько, а не підрахунок. Церков було значно менше, проте археологи відкрили тут близько півсотні храмів, кілька десятків печерних каплиць і ще два десятки каплиць.

Скільки людей жило в Ані?

Традиційна цифра — близько 100 тисяч мешканців у X–XI століттях — походить від хроніста Матвія Едеського. Сучасні дослідники ставляться до неї обережно через невелику площу міста в мурах, хоча частина населення могла жити за стінами.

Див. також

• Археологія Основне джерело археолога — речі та їхнє розташування в шарах землі, а не писані тексти.
• Розділ «Археологія» Розкопки, пам’ятки й культури минулого, а також дослідники, які їх відкривали.
• Розділ «Пам’ятки архітектури» Усі статті підрозділу «Пам’ятки архітектури».

Джерела

1. Ані — Вікіпедія (українська)
2. Ani — Wikipedia (англійська)
3. Wikidata: Q546010

Статтю написано редакцією словника за наведеними джерелами; дати й факти звірено між ними. Якщо джерела розходяться, це сказано в тексті.