АЛБАНСЬКА МОВА
Албанська мова
Албанська мова (алб. shqip, gjuha shqipe) — мова албанців, що становить окрему, ізольовану гілку індоєвропейської мовної сім'ї; державна в Албанії та Косові, одна з офіційних у Північній Македонії й Чорногорії.
Коротко
- Носіїв — приблизно 6 мільйонів на Балканах і близько 7,5 мільйона з діаспорою.
- Два головні діалекти: північний гегський і південний тоскський; літературна норма спирається на тоскський.
- Найдавніша пам'ятка — «Формула хрещення» 1462 року, перша друкована книга — «Мешарі» Ґьона Бузуку, 1555.
- Сучасна латинська абетка з діакритичними знаками вживається з 1908 року.
14 липня 1284 року в Рагузі, нинішньому Дубровнику, свідок злочину розповів суду, що чув на горі голос, який кричав «албанською мовою». Цей латинський протокол вважають першою писемною згадкою про албанську мову. Сама вона виявилася однією з найзагадковіших мов Європи.
Місце серед мов
Албанська належить до індоєвропейської сім’ї, але не входить до жодної з великих груп — ні слов’янської, ні романської, ні германської. Як грецька й вірменська, вона становить окрему гілку. Індоєвропейське походження мови 1854 року довів німецький мовознавець Франц Бопп.
Більшість дослідників виводить албанську з однієї з давніх мов Балкан — іллірійської, месапської чи фракійської. Яка саме з них була предком і де жили її носії, остаточно не встановлено.
Поширення
Албанською говорять приблизно 6 мільйонів людей на Балканах — в Албанії, Косові, Північній Македонії, Чорногорії, Сербії та Греції; разом з діаспорою — близько 7,5 мільйона. Мова державна в Албанії та Косові. У Північній Македонії вона офіційна з 15 січня 2019 року, офіційна також у Чорногорії. У Хорватії, Італії, Румунії та Сербії албанську визнано мовою меншин.
Великі громади живуть в Італії, де історична меншина арбереші зберігає архаїчний тоскський говір, у Німеччині, Швейцарії, Австрії, США, Туреччині.
В Україні
На півдні України з початку XIX століття живуть албанці-арнаути, нащадки переселенців 1806–1812 років. За переписом 2001 року їх налічувалося 3308 осіб, найбільше в Одеській і Запорізькій областях. Говір поселенців помітно змінився під впливом болгарської, гагаузької, української та російської мов. Перше дослідження про них, «Албанцы-арнауты в Украинской ССР», видав 1930 року учений Микола Державін.
Діалекти
| Ознака | Гегський (північ) | Тоскський (південь) |
|---|---|---|
| Ротацизм (перехід у r) | немає | є |
| Нейтральний голосний ë | немає | є |
| Носові голосні | є | немає |
| Інфінітив | є | немає, замінений кон’юнктивом |
Сучасна літературна мова склалася наприкінці XIX століття; у вжитку в Албанії переважають тоскські норми.
Будова
В албанській 7 голосних і 29 приголосних, серед них міжзубні dh [ð] і th [θ], пари слабких і сильних l — ll, r — rr. Зберігаються три граматичні роди. Артиклі, означений і неозначений, можуть стояти як перед словом, так і після нього. Разом з болгарською, румунською й грецькою албанська входить до балканського мовного союзу: за століття сусідства ці мови виробили спільні граматичні риси. У лексиці багато запозичень з грецької, латини, слов’янських мов, турецької та італійської.
Писемність
Найстаріший відомий текст албанською — «Формула хрещення» єпископа Паля Енґели (1462). Першу книжку, «Мешарі» (служебник) Ґьона Бузуку, надруковано 1555 року. Перший словник, латинсько-«епіротський», уклав 1635 року єпископ Франґ Барді. У XIX столітті пробували створити власні абетки, але з 1908 року утвердилася латиниця з діакритичними знаками.
Запитання
З якою мовою албанська найближче споріднена?
Живих близьких родичів у неї немає: як грецька чи вірменська, албанська утворює в індоєвропейській сім'ї окрему гілку. Найчастіше її виводять з якоїсь із давніх палеобалканських мов — іллірійської, месапської, можливо, фракійської, — але певних доказів на користь однієї з них бракує.
Де в Україні говорять албанською?
Нащадки албанців-арнаутів, які переселилися на південь тодішньої Російської імперії в 1806–1812 роках, живуть передусім у селі Каракурт на Одещині та в селах Гамівка, Георгіївка й Дівнинське на Запоріжжі. Їхній говір змішався з болгарськими, гагаузькими, українськими й російськими елементами; усталеної писемності в громаді немає.
Чим гегський діалект відрізняється від тоскського?
У тоскському є ротацизм (перехід приголосного в r), нейтральний голосний ë і дифтонг ua; у гегському — носові голосні й інфінітив, якого тоскський не має. Сучасна літературна албанська орієнтується переважно на тоскські норми.
Див. також
- Балканський півострів Північну межу проводять умовно: Дунаєм, Савою і далі на захід до Трієстської затоки.
- Сербохорватська мова Належить до західної підгрупи південнослов’янських мов, поряд зі словенською.
- Латинська мова Походить від говірки латинів, які жили в Лації в пониззі Тибру; найдавніші написи датують VI століттям до н. е.
- Розділ «Мови» Усі статті підрозділу «Мови».
Джерела
Статтю написано редакцією словника за наведеними джерелами; дати й факти звірено між ними. Якщо джерела розходяться, це сказано в тексті.
Поруч у словнику
- АБРАКАДА́БРА Абракадабра (лат. abracadabra) — магічне слово, яке з античності писали на амулетах як заклинання проти хвороб; у сучасній мові — безглуздий набір слів, незрозуміла нісенітниця, а також «чарівне слово» фокусників.
- АЛЕКСЄЄВ Алексєєв Василь Михайлович (2 (14) січня 1881, Петербург — 12 травня 1951, Ленінград) — російський і радянський сходознавець-китаїст, перекладач китайської літератури, академік АН СРСР з 1929 року.
- АРТИКУЛЯЦІЯ Артикуляція (від лат. articulo — розчленовую, вимовляю членороздільно) — багатозначний термін: у мовознавстві це робота органів мовлення під час вимови звуків, у музиці — спосіб виконання послідовності звуків, у техніці зв’язку — розбірливість переданого мовлення.
- АЗЕРБАЙДЖАНСЬКА МОВА Азербайджанська мова (azərbaycan dili) — тюркська мова огузької підгрупи, рідна для азербайджанців Азербайджанської Республіки та іранського Азербайджану; державна мова Азербайджану.