Маринеско Олександр Іванович

Коротко

• Син румунського моряка й українки, виріс в Одесі, закінчив Одеський морехідний технікум.
• З 1933 року служив на підводних човнах Балтійського флоту, з квітня 1943-го командував С-13.
• Потоплення «Вільгельма Густлоффа» 30 січня 1945 року забрало, за різними оцінками, від 3,7 до понад 9 тисяч життів, переважно біженців.
• Після війни розжалуваний і звільнений із флоту; звання Героя Радянського Союзу присвоєно посмертно 1990 року.

Олександр Маринеско народився в Одесі в родині румунського моряка Іона Маринеску й українки Тетяни Коваль. Дитинство минуло біля порту: на Софіївській вулиці, звідки до моря кілька кварталів. Шість класів трудової школи, потім учнівство на суднах Чорноморського пароплавства, а 1930–1933 роки — Одеський морехідний технікум.

Служба до війни

1933 року молодого штурмана торговельного флоту направили на курси командного складу військового флоту. Він служив штурманом підводного човна Щ-306 на Балтиці, помічником командира на Л-1, а з кінця 1930-х командував малим човном М-96. За підсумками 1940 року екіпаж посів перше місце з бойової підготовки, а командир отримав звання капітан-лейтенанта.

Війна

У перші роки німецько-радянської війни М-96 мало воював: човен стояв у ремонті після пошкодження снарядом, ходив на позиції без зіткнень із противником. Від 1941 року в характеристиках Маринеско з’являються записи про пияцтво й порушення дисципліни.

У квітні 1943 року він прийняв середній підводний човен С-13. У новорічні дні 1945 року командир на дві доби самовільно залишив корабель у фінському Турку, і командувач флоту вирішив віддати його під трибунал. Рішення відклали: С-13 вийшов у похід, щоб командир і екіпаж «спокутували провину».

Похід січня — лютого 1945 року

У ніч на 30 січня 1945 року С-13 трьома торпедами потопив поблизу Слупська лайнер «Вільгельм Густлофф». Судно вивозило із Ґдині біженців зі Східної Пруссії, поранених і особовий склад навчальної дивізії підводників. Загинули, за різними оцінками, від 3,7 до понад 9 тисяч людей; це одна з найбільших за кількістю жертв катастроф у морській історії.

10 лютого той самий човен потопив транспорт «Генерал фон Штойбен», на якому евакуювали насамперед поранених військових; загинули кілька тисяч людей. Радянська пропаганда згодом назвала перший удар «атакою століття», німецька історична пам’ять бачить у ньому трагедію цивільних.

Після війни

Нагорода за похід виявилася скромною — орден Червоного Прапора. Восени 1945 року Маринеско понизили до старшого лейтенанта й звільнили з флоту. Він працював у торговельному флоті, 1949 року був засуджений на три роки за розкрадання державного майна. Помер від раку в Ленінграді 1963 року.

5 травня 1990 року йому посмертно присвоїли звання Героя Радянського Союзу. В Одесі з 1987 до 2024 року існував узвіз Маринеска; 2024 року його перейменували на честь Віталія Блажка. Його ім’я дали й одеському морехідному училищу, де колись навчався він сам.

Запитання

Скільки людей загинуло на «Вільгельмі Густлоффі»?

Точного числа немає: облік пасажирів у хаосі евакуації Східної Пруссії не вели до кінця. Найчастіше називають близько 9 тисяч загиблих, обережніші оцінки — від 3,7 до 5 тисяч. Переважну більшість становили біженці, серед них багато дітей; на борту були також курсанти-підводники, поранені й допоміжний персонал флоту.

Чому Маринеско не нагородили одразу після війни?

Командир мав конфлікти з начальством: ще перед походом 1945 року його мали віддати під трибунал за самовільну відсутність на кораблі у фінському Турку. Похід став способом «спокутувати провину». Згодом його понизили в званні та звільнили з флоту, а 1949 року засудили за розтрату. Визнання прийшло лише в 1990 році.

Див. також

• Балтійське море Одне з найбільших у світі водойм солонуватої води: солоність у центральній частині лише 6–8 ‰, у північних затоках — ще менша.
• Арденнська операція 1944–1945 Мета — прорвати фронт між британцями й американцями, вийти до порту Антверпен і змусити західних союзників до переговорів.
• Розділ «Військові діячи (біографії)» Усі статті підрозділу «Військові діячи (біографії)».

Джерела

1. Маринеско Олександр Іванович — Вікіпедія (українська)
2. Узвіз Віталія Блажка — Вікіпедія (українська)
3. Wikidata: Q162676

Статтю написано редакцією словника за наведеними джерелами; дати й факти звірено між ними. Якщо джерела розходяться, це сказано в тексті.