Емфізематозний карбункул

Коротко

• Хворіють здебільшого молоді вгодовані тварини віком від трьох місяців до чотирьох років.
• Типова ґрунтова інфекція: спори збудника роками зберігаються в землі пасовищ.
• Перебіг блискавичний — тварина гине за одну–дві доби, летальність дуже висока.
• Головний захід профілактики — щеплення поголів’я в місцевостях, де хворобу вже реєстрували.

На пальпацію уражений м’яз відповідає характерним хрускотом, наче під шкірою зім’ятий папір. Цей звук — крепітація — дає бульбашки газу, які виробляє збудник у тканинах. Від цього симптому походить і назва хвороби: емфізема означає скупчення газу, а латинське carbunculus — «жаринка» — здавна позначало темні запалені вогнища на тілі.

Збудник

Clostridium chauvoei — паличкоподібна бактерія, що живе й розмножується без кисню та утворює стійкі спори. Спори витримують висушування, коливання температури й багато дезінфектантів, тому пасовища, де колись гинули тварини, залишаються небезпечними багато років. Особливо це стосується заплавних і заболочених луків, а також ділянок, де розорювали старі скотомогильники.

Як відбувається зараження

Тварини ковтають спори з травою, ґрунтом або водою; рідше збудник проникає через рани на шкірі та слизових. Безпосередньо від хворої тварини до здорової хвороба не передається, тобто вона неконтагіозна. Випадки реєструють цілий рік, але найчастіше влітку й восени, у пасовищний сезон. Певну роль у поширенні приписують кровосисним комахам.

Перебіг і ознаки

• раптове підвищення температури, пригнічення, відмова від корму;
• кульгавість і швидко зростаючий набряк на стегні, плечі, шиї, крупі чи в ділянці грудей;
• набряк спершу гарячий і болючий, згодом холодніє, а шкіра над ним темніє;
• крепітація під пальцями, на розрізі м’яз темно-червоний, майже чорний, із запахом прогірклого масла.

Тварина гине за 12–48 годин; летальність, за різними даними, сягає 80 % і більше. Лікування антибіотиками групи пеніциліну дає шанс лише на самому початку хвороби.

Діагностика

Остаточний діагноз ставлять у лабораторії: виділяють і ідентифікують збудник із проб м’язів. Емкар обов’язково відрізняють від сибірки та злоякісного набряку, який спричиняють інші клостридії. Через ризик сибірки трупи без дозволу ветеринара не розтинають.

Профілактика

Основний захід — вакцинація молодняку в місцевостях, де хворобу вже реєстрували. Сучасні полівалентні клостридіальні вакцини захищають одночасно від кількох подібних інфекцій. У разі спалаху господарство карантинують, хворих ізолюють, трупи спалюють, а місця їхнього падежу знезаражують. В Україні ці заходи визначає окрема інструкція ветеринарної служби, затверджена 2000 року.

Запитання

Чи заразний емкар для людини?

Хворобу не відносять до зоонозів: випадки зараження людей не описані як проблема громадського здоров’я. Проте туші загиблих тварин не можна розтинати поза лабораторією й використовувати в їжу — їх знищують, щоб спори не потрапили в ґрунт і не заразили пасовище.

Чому хвороба вражає найкращих тварин стада?

Спостереження ветеринарів показують, що частіше гинуть молоді, добре вгодовані бички й телиці з активним ростом м’язів. Пояснюють це тим, що спори, які роками дрімають у м’язах, проростають за пошкодження чи нестачі кисню в тканинах, а в інтенсивно працюючій мускулатурі такі умови виникають легше.

Див. також

• Ентеротоксемія Найвідоміша форма — «хвороба переїдання», або «м’яка нирка», спричинена типом D збудника та його епсилон-токсином.
• Епізоотія Тваринний відповідник епідемії серед людей.
• Зоонози Відомо понад 200 зоонозів; за оцінками, близько 60 % інфекційних хвороб людини і до трьох чвертей нових інфекцій мають тваринне походження.
• Розділ «Ветеринарія» Хвороби тварин, їхні збудники, профілактика й ветеринарна санітарія.

Джерела

1. Емфізематозний карбункул — Вікіпедія (українська)
2. Інструкція про заходи з профілактики та боротьби з емфізематозним карбункулом. Наказ Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 10.10.2000 № 47.
3. Мандигра М. С. та ін. Емфізематозний карбункул великої рогатої худоби — актуальна проблема ветеринарної науки і практики // Сучасна ветеринарна медицина. — 2007. — № 3.

Статтю написано редакцією словника за наведеними джерелами; дати й факти звірено між ними. Якщо джерела розходяться, це сказано в тексті.