Дельбрюк Макс

Коротко

• Починав як фізик-теоретик: передбачив розсіювання гамма-квантів на кулонівському полі, назване згодом дельбрюківським.
• 1935 року разом з Миколою Тимофєєвим-Ресовським і Карлом Ціммером опублікував працю про природу генних мутацій.
• У США очолив «фагову групу» і разом із Сальвадором Лурією довів, що мутації в бактерій виникають випадково.
• Нобелівська премія 1969 року — спільно з Лурією та Алфредом Герші.

Інтерес до біології в молодого фізика-теоретика Макса Дельбрюка пробудили розмови з Нільсом Бором і Вольфгангом Паулі. Згодом він залишив квантову теорію заради генетики й за кілька десятиліть допоміг перетворити її на точну, кількісну науку.

Родина і освіта

Дельбрюк народився 4 вересня 1906 року в Берліні в родині історика Ганса Дельбрюка, професора Берлінського університету. Мати була онукою хіміка Юстуса фон Лібіха. Брат Юстус і сестра Еммі Бонгеффер разом із братами Бонгефферами — Клаусом і Дітріхом — брали участь в антинацистському опорі.

У Геттінгенському університеті Макс вивчав астрофізику, потім перейшов до теоретичної фізики й 1930 року захистив докторську дисертацію. Після цього стажувався в Англії, Данії та Швейцарії, де познайомився з Вольфгангом Паулі й Нільсом Бором.

Фізик у Берліні

1932 року Дельбрюк повернувся до Берліна асистентом Лізи Мейтнер, яка разом з Отто Ганом опромінювала уран нейтронами. 1933 року він опублікував роботу про розсіювання гамма-променів на поляризації вакууму в кулонівському полі. Через два десятиліття Ганс Бете підтвердив цей ефект і назвав його дельбрюківським розсіюванням.

У 1935 році разом із генетиком Миколою Тимофєєвим-Ресовським і фізиком Карлом Ціммером Дельбрюк видав працю «Про природу генних мутацій і структуру гена». Ця робота стала однією з основ молекулярної генетики.

Бактеріофаги

1937 року Дельбрюк отримав стипендію Фонду Рокфеллера й виїхав із нацистської Німеччини до Каліфорнійського технологічного інституту. Там він перейшов від дрозофіли до бактеріофагів — вірусів, що вражають бактерії. 1939 року разом з Еморі Еллісом показав, що фаги розмножуються одним стрибком, а не поступово, як клітинні організми.

У 1940–1947 роках він викладав фізику в Університеті Вандербільта в Нешвіллі. Там почалася співпраця з Сальвадором Лурією, а згодом і з Алфредом Герші.

Рік	Подія
1942	перша спільна з Лурією публікація про стійкість бактерій до фагів
1945	курс фагової генетики в Колд-Спрінг-Гарборі, початок «фагової групи»; громадянство США
1947	професор біології в Каліфорнійському технологічному інституті
1969	Нобелівська премія з фізіології або медицини

Нобелівська премія

Премію 1969 року Дельбрюк, Лурія і Герші отримали «за відкриття, що стосуються механізму реплікації та генетичної структури вірусів». Нобелівський комітет окремо відзначив, що саме Дельбрюк перетворив дослідження фагів з емпіричних спостережень на точну науку з чіткими умовами вимірювань і статистичними критеріями.

Дельбрюк також допоміг заснувати Інститут молекулярної генетики Кельнського університету. Його ім’я носять Центр молекулярної медицини в Берліні, премія Американського фізичного товариства з біологічної фізики та астероїд 15264.

Запитання

Що таке експеримент Лурії — Дельбрюка?

Це тест флуктуацій, проведений на початку 1940-х років. Лурія і Дельбрюк вирощували багато окремих культур кишкової палички й заражали їх бактеріофагом T1. Кількість стійких бактерій у культурах дуже коливалася, і це показало: стійкість дають мутації, що виникли ще до зустрічі з вірусом, а не пристосування у відповідь на нього.

Як Дельбрюк вплинув на відкриття структури ДНК?

Безпосередньо ДНК він не досліджував. Але його праця 1935 року про природу гена надихнула Ервіна Шредінгера на книжку «Що таке життя?» (1944), яку читали Френсіс Крик, Джеймс Вотсон і Розалінд Франклін. Чимало фізиків прийшли в біологію саме під впливом Дельбрюка.

Див. також

• Аналізуюче схрещування Рецесивна гомозигота (aa) дає лише один тип гамет, тож потомство «показує» гамети досліджуваної особини.
• Дезоксирибонуклеїнова кислота (ДНК) Мономер ДНК — нуклеотид: дезоксирибоза, залишок фосфорної кислоти й одна з чотирьох основ — аденін, гуанін, цитозин або тимін.
• Ледерберг Джошуа 1946–1947 років разом з Едвардом Тейтемом показав, що кишкова паличка обмінюється генетичним матеріалом під час кон’югації.
• Анеуплоїдія Виникає здебільшого через нерозходження хромосом під час мейозу або мітозу.
• Розділ «Генетика» Спадковість і мінливість, гени, мутації та методи генетичних досліджень.

Джерела

1. Макс Дельбрюк — Вікіпедія (українська)
2. Max Delbrück — Wikipedia (англійська)
3. Wikidata: Q76807
4. Сеґре Дж. Звичайні генії: як два диваки творили сучасну науку. — Київ: К.І.С., 2017.

Статтю написано редакцією словника за наведеними джерелами; дати й факти звірено між ними. Якщо джерела розходяться, це сказано в тексті.