Арбер Вернер

Коротко

• Нобелівську премію розділив з американцями Гамілтоном Смітом і Деніелом Натансом.
• Пояснив явище рестрикції й модифікації: бактерії «мітять» власну ДНК метилуванням і розрізають чужу.
• Від 1971 року працював в Біоцентрі Базельського університету.
• У 2011–2017 роках очолював Папську академію наук — першим із протестантів.

Свою наукову кар’єру Вернер Арбер почав з електронного мікроскопа. Улітку 1956 року женевська лабораторія, де він працював асистентом, узялася за мутанти бактеріофага лямбда. Згодом Арбер писав, що це був кінець його кар’єри мікроскопіста: відтоді він став молекулярним генетиком.

Навчання і перші роботи

Арбер народився 3 червня 1929 року в Греніхені, у північно-швейцарському кантоні Аргау. У 1949–1953 роках вивчав хімію і фізику у Швейцарській вищій технічній школі в Цюриху. Наприкінці 1953 року почав працювати в біофізичній лабораторії Женевського університету, а 1958 року захистив там дисертацію про дефектні мутанти профага лямбда.

Після захисту він працював з генетиком Джо Бертані в Університеті Південної Каліфорнії, стажувався в лабораторіях Гюнтера Стента в Берклі, Джошуа й Естер Ледерберг у Стенфорді та Сальвадора Лурії в Массачусетському технологічному інституті. На початку 1960 року повернувся до Женеви.

Відкриття

На початку 1950-х років у лабораторіях Сальвадора Лурії, Жана Вейгля і Джузеппе Бертані помітили, що фаг лямбда, який добре розмножується в одному штамі кишкової палички, в іншому дає набагато менше потомства. Арбер і його співробітники, зокрема Дейзі Рулан-Дюссуа, з’ясували причину. Бактерія має пару ферментних систем:

• модифікація — фермент приєднує метильні групи до певних ділянок власної ДНК і так її «мітить»;
• рестрикція — інший фермент розпізнає ті самі послідовності в немаркованій, чужій ДНК і розрізає її.

1963 року з’явилися перші докази того, що модифікацію забезпечує саме метилування нуклеотидів. У 1960-х роках Арбер і Метью Мезельсон показали, що рестрикція — це ферментативне розрізання ДНК фага. 1970 року Гамілтон Сміт із колегами виділив перший рестрикційний фермент II типу, а Деніел Натанс використав такі ферменти для картування ДНК вірусу SV40. 1978 року всі троє отримали Нобелівську премію.

Подальша діяльність

1965 року Арбер став професором молекулярної генетики в Женеві, 1971-го перейшов до Базельського університету й працював у щойно збудованому міждисциплінарному Біоцентрі. З 1981 року він член Папської академії наук, у 2011–2017 роках — її президент. Від 1981 року багато разів виступав на зустрічах нобелівських лауреатів з молоддю в Ліндау.

Запитання

Що таке рестрикційні ферменти і чому за них дали Нобелівську премію?

Це бактеріальні ферменти, які розпізнають певні короткі послідовності ДНК і розрізають молекулу в цих місцях. Бактерії використовують їх для захисту від вірусів-бактеріофагів. Для науки вони стали «молекулярними ножицями», без яких були б неможливі технологія рекомбінантної ДНК і генна інженерія.

Яку роль Арбер відіграв у Папській академії наук?

Він був членом академії з 1981 року, а 2011 року папа Бенедикт XVI призначив його президентом. Арбер став першим протестантом на цій посаді й обіймав її до 2017 року, коли його змінив німецький учений Йоахім фон Браун.

Див. також

• Розділ «Генетика» Спадковість і мінливість, гени, мутації та методи генетичних досліджень.
• Розділ «Нобелівська премія» Лауреати Нобелівської премії з фізики, хімії, медицини, літератури, економіки та премії миру.

Джерела

1. Вернер Арбер — Вікіпедія (українська)
2. Werner Arber — Wikipedia (англійська)
3. Restriction enzyme — Wikipedia (англійська)
4. Wikidata: Q115495

Статтю написано редакцією словника за наведеними джерелами; дати й факти звірено між ними. Якщо джерела розходяться, це сказано в тексті.