Гнилосиров Василь Степанович

Коротко

• Студентом Харківського університету був одним з організаторів Харківської громади й недільних шкіл.
• Від імені громади попросив у Тараса Шевченка «Буквар» для шкіл і отримав близько 3000 примірників.
• З 1873 року жив у Каневі, де керував міським училищем і доглядав могилу Шевченка.
• Друкувався під псевдонімом А. Гавриш в «Основі» та «Киевской старине».

У березні 1861 року студент Феоктист Хартахай, який був на похороні Шевченка в Петербурзі, надіслав своєму харківському приятелеві листок із лаврового вінка поета. Цей приятель, Василь Гнилосиров, згодом понад двадцять років опікувався могилою Шевченка на Чернечій горі в Каневі.

Походження і навчання

Гнилосиров народився 22 березня 1836 року на хуторі Гавришівка Кобеляцького повіту. Він був позашлюбним сином відставного гусарського полковника Антона Гавриша; виховувався в родині управителя маєтку С. А. Гнилосирова, від якого отримав прізвище. Пізніше саме від батькового прізвища утворив псевдонім А. Гавриш.

1850 року закінчив Полтавське повітове училище, потім навчався в Полтавській гімназії, де його вчителями були педагог Олександр Стронін і поет Левко Боровиковський. 1857 року вступив на медичний факультет Харківського університету, 1861-го перейшов на історико-філологічний.

Харківська громада

У Харкові Гнилосиров став одним з організаторів і активних членів Харківської громади, до якої належали Олександр Потебня, Олександр і Петро Єфименки, Володимир Мова та інші. З 1860 року він безоплатно вчителював у недільній школі й входив до педагогічної ради, що координувала роботу недільних шкіл міста.

Він збирав пожертви на українські підручники, поширював українські книжки в повітах Харківщини, брав участь в етнографічних поїздках, зокрема влітку 1861 року з Пантелеймоном Кулішем. На прохання громади Шевченко надіслав для шкіл близько 3000 примірників свого «Букваря». 1865 року Потебня подарував Гнилосирову рукопис свого українського букваря; 1898 року той передав його «Киевской старине», і буквар вийшов друком.

Учитель і наглядач

Через нестатки 1861 року Гнилосиров залишив університет і склав іспит на звання вчителя. Працював в Охтирській повітовій школі, у 1864–1869 роках викладав російську мову в Харкові, з 1870-го — у Звенигородському міському училищі. 1873 року його призначили наглядачем двокласного міського училища в Каневі; тут він викладав також історію й географію і пропрацював понад двадцять років, до відставки 1895 року.

Могила Шевченка

Доглядати могилу поета Гнилосирову доручила Київська громада. Він започаткував «Книгу для відвідувачів» могили, у якій 1897 року першим розписався композитор Микола Лисенко, і уклав рукописну книжку «До історії могили Т. Г. Шевченка».

Література і щоденники

Літературна спадщина Гнилосирова невелика: оповідання «Пять дней из жизни х-го студента» в «Основі» (1862), статті в «Киевской старине», поема «Закохана» (1893), казка «Царівна-русалка» (1895), збірка оповідань (1897). Найбільшу цінність для дослідників мають його щоденники, що зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського.

Запитання

Як Гнилосиров пов’язаний з Тарасом Шевченком?

Студентом він листувався з поетом від імені Харківської громади й отримав для недільних шкіл близько 3000 примірників шевченківського «Букваря». Після смерті Шевченка організував підписку на користь його родини, а з 1873 року в Каневі за дорученням Київської громади доглядав могилу поета й започаткував книгу відгуків для відвідувачів.

Чому в різних довідниках різні дати й місце народження Гнилосирова?

Старі словники називали місцем народження Полтаву, датою — 9 березня 1836 року, а роком смерті — 1901-й. Енциклопедія історії України та сучасні публікації подають хутір Гавришівку на Полтавщині, 22 березня 1836 року і 22 жовтня 1900 року.

Див. також

• «Кобзар» Перший «Кобзар» (1840) містив лише вісім творів, серед них «Думи мої, думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тарасова ніч»; видав його коштом Петро Мартос.
• Головні народні училища Статут народних училищ оприлюднено 5 серпня 1786 року; першу хвилю училищ відкрили у 25–26 губерніях, згодом ще в кількох десятках.
• Єфименко Петро Петрович Син істориків Петра та Олександри Єфименків; учень антрополога й етнографа Федора Вовка.
• Розділ «Педагогіка» Усі статті підрозділу «Педагогіка».

Джерела

1. Гнилосиров Василь Степанович — Вікіпедія (українська)
2. Усенко П. Г. Гнилосиров Василь Степанович // Енциклопедія історії України. Т. 2. — Київ: Наукова думка, 2004. — С. 129.
3. Науменко В. Памяти В. С. Гнилосырова // Киевская старина. — 1901. — Т. 72, № 2.

Статтю написано редакцією словника за наведеними джерелами; дати й факти звірено між ними. Якщо джерела розходяться, це сказано в тексті.