Сулима-Блохин Олександра Парфенівна

Коротко

• Родом зі Слобожанщини, з родини священика; до війни викладала в Охтирці й Харкові.
• 1943 року емігрувала, з 1946 року жила в Мюнхені.
• Доктор наук (1965) за працю про Григорія Квітку-Основ’яненка й Пантелеймона Куліша як основоположників української новели.
• Під псевдонімом Іванна Чорнобривець видала дві збірки поезій і книжку новел.

На мюнхенському надгробку Олександри Сулими-Блохин вибито слова, які вона вважала своїм кредо: «Готова до жертви, повна любові, віддана Батьківщині». Ця Батьківщина залишилася для неї за тисячі кілометрів понад сорок років.

Охтирка і Харків

Олександра Сулима народилася 1902 року на Охтирщині в родині священика й виросла в російськомовному оточенні; українську мову опанувала самотужки, постійно навчаючись. Закінчила жіночу гімназію для дітей духовенства. З 1919 року працювала вчителькою, очолювала просвітницькі гуртки в селах Охтирського повіту, згодом керувала Охтирським дитячим будинком. Тоді ж вона познайомилася з письменником Борисом Антоненком-Давидовичем.

Освіту здобувала вже дорослою: 1933 року закінчила мовно-літературний факультет Харківського педагогічного інституту, 1935 року — Харківський університет. До війни викладала в Харківському інституті інженерів транспорту та інституті планування. Писати почала ще студенткою; її дитячі оповідання й казки звучали по радіо.

Еміграція

1943 року разом із другим чоловіком Юрієм Блохиним вона виїхала до Львова, звідти до Відня, а з 1946 року оселилася в Мюнхені. Там працювала науковою секретаркою й викладачкою української мови та літератури у Високій економічній школі, згодом стала доценткою й професоркою Українського технічно-господарського інституту та Українського вільного університету, членкинею-кореспонденткою Української вільної академії наук. Очолювала Об’єднання українських жінок у Німеччині, входила до Світової федерації українських жіночих організацій.

Наукові праці

Головна тема досліджень — історія української новели. 1965 року вона здобула докторський ступінь за працею, що вийшла 1969 року під назвою «Квітка і Куліш — основоположники української новели». Інші розвідки:

• «Питання істоти новели» (1966);
• «Мовно-стилістичні особливості Квітчиної прози» (1966);
• статті про першу збірку Олександра Олеся, лірику Василя Симоненка, Куліша і Сковороду.

Поезія і проза

Як Іванна Чорнобривець вона видала в Мюнхені збірки віршів «З блакиті неба і скорботи душі» (1959) та «Ескізи» (1976), книжку новел «З потоку життя» (1963), друкувалася в альманасі «Слово». В Україні її твори повернулися до читача 1995 року, коли київське видавництво імені Олени Теліги випустило том вибраного.

Запитання

Чому її називають Іванною Чорнобривець?

Це літературний псевдонім, яким Олександра Сулима-Блохин підписувала поезію й прозу. Наукові праці вона друкувала під справжнім прізвищем, тож у бібліографіях обидва імена трапляються поруч.

Де вона народилася — в Охтирці чи біля неї?

Старі довідки називають місцем народження місто Охтирку, нині Сумської області; сучасні біографічні нариси уточнюють — поблизу Охтирки. Обидва варіанти вказують на Охтирщину.

Див. також

• Розділ «Українська література» Усі статті підрозділу «Українська література».
• Розділ «Діячі культури України» Усі статті підрозділу «Діячі культури України».

Джерела

1. Сулима-Блохин Олександра Парфенівна — Вікіпедія (українська)
2. Wikidata: Q12158610
3. Чорнобривець Іванна // Енциклопедія українознавства: Словникова частина. — Т. 11 (доповнення). — Париж; Нью-Йорк, 1995. — С. 257–258.
4. Чорнобривець Іванна. Вибране: поезії, новелістика, наукові та публіцистичні розвідки. — Київ: Вид-во ім. О. Теліги, 1995.

Статтю написано редакцією словника за наведеними джерелами; дати й факти звірено між ними. Якщо джерела розходяться, це сказано в тексті.