Дипілідіози

Коротко

• Збудник — ціп’як собачий, або огірковий, завдовжки до 40–60 см.
• Проміжні хазяї — личинки бліх і волосоїди; тварина заражається, коли проковтує інвазовану блоху.
• У тварин перебіг здебільшого безсимптомний; людина, переважно мала дитина, хворіє рідко.
• Лікують празиквантелом; профілактика — регулярна обробка тварин від бліх.

Собака, яка раптом сідає й «їде» задом по траві чи килиму, часто має цілком конкретну причину: свербіж біля анального отвору. Одна з найпоширеніших причин такого свербежу — дипілідіоз, інвазія стрічкового черва, який потрапляє в організм разом із бліхами.

Збудник

Dipylidium caninum — найпоширеніший ціп’як собак і доволі звичний паразит котів. Дорослий черв живе в тонкій кишці, чіпляючись до слизової голівкою-сколексом із присосками й рядами гачків. Довжина його тіла — від кількох десятків сантиметрів до приблизно 60 см.

Кожен зрілий членик, або проглотида, має два статеві отвори, по одному з кожного боку. Звідси латинська назва роду: «di» — два, «pylidium» — прохід. Членики завдовжки близько сантиметра, рожевуваті, формою схожі на огіркове насіння, тому паразита ще називають огірковим ціп’яком.

Як відбувається зараження

Життєвий цикл потребує двох хазяїв.

1. Зрілі членики виходять із калом або самі виповзають з анального отвору тварини. На підстилці чи шерсті вони руйнуються й вивільняють капсули з яйцями.
2. Яйця з’їдають личинки бліх (у собак і котів — переважно рід Ctenocephalides) або волосоїди.
3. У тілі комахи з яйця розвивається личинка-цистицеркоїд. Інвазійною вона стає вже в дорослої блохи, після того як та почне живитися кров’ю.
4. Собака чи кіт, вигризаючи бліх, ковтає їх. За кілька тижнів у кишці виростає дорослий ціп’як, і цикл повторюється.

Остаточними хазяями, крім свійських тварин, бувають лисиці, вовки, шакали, песці, єнотоподібні собаки.

Перебіг у тварин

Здебільшого інвазія минає непомітно. Іноді власники помічають підвищений апетит, легкі розлади травлення, а найчастіше — рухливі членики в калі чи на шерсті біля хвоста. Свербіж змушує тварину облизувати й терти анальну ділянку. За масивної інвазії можливе схуднення, у цуценят і кошенят — відставання в рості.

Дипілідіоз у людини

Людина — випадковий хазяїн. Хворіють переважно діти раннього віку, бо вони найтісніше контактують з тваринами й можуть проковтнути блоху. Випадки трапляються на всіх заселених континентах, зокрема в Україні, але поодиноко. Часто ознак немає зовсім; іноді бувають неспецифічні болі в животі, нестійкий стілець, неспокій, свербіж.

Діагностика й лікування

Діагноз ставлять за знайденими в калі або на шерсті члениками, капсулами чи яйцями. Звичайні флотаційні аналізи калу можуть давати хибно негативний результат, бо капсули виходять нерегулярно.

Тварин і людей лікують празиквантелом, альтернатива — ніклозамід. Ключ до профілактики — боротьба з бліхами: регулярні засоби на шкіру чи таблетки, обробка лежанок і приміщень. Без цього повторне зараження майже неминуче.

Запитання

Чи можна заразитися дипілідіозом від собаки, якщо гладити її?

Самим дотиком — ні. Людина заражається лише тоді, коли випадково проковтне блоху, в якій уже розвинулася личинка паразита. Найчастіше так стається з малими дітьми, що тісно граються з твариною. Яйця в зовнішньому середовищі нестійкі, тож без бліх ризик дуже малий.

Що за «рисові зернятка» біля хвоста в кота?

Це, найімовірніше, зрілі членики ціп’яка — проглотиди. Свіжі вони рухливі й рожевуваті, схожі на огіркове насіння, а підсохлі нагадують зерна рису чи кунжуту. Їх варто показати ветеринарному лікарю: за ними легко поставити діагноз.

Чому після дегельмінтизації глисти повертаються?

Бо кожна проковтнута блоха може принести нову личинку. Препарат проти гельмінтів убиває дорослого ціп’яка, але не захищає від повторного зараження. Тому лікування поєднують з обробкою тварини, підстилки й житла від бліх.

Див. також

• Капіляріози Збудники — дрібні нитчасті черви з яйцями, що мають характерні «пробки» на обох полюсах.
• Зоонози Відомо понад 200 зоонозів; за оцінками, близько 60 % інфекційних хвороб людини і до трьох чвертей нових інфекцій мають тваринне походження.
• Ветеринарія Охоплює діагностику, лікування й профілактику хвороб свійських, диких і лабораторних тварин.
• Розділ «Ветеринарія» Хвороби тварин, їхні збудники, профілактика й ветеринарна санітарія.

Джерела

1. Дипілідіоз — Вікіпедія (українська)
2. Dipylidium caninum — Wikipedia (англійська)
3. Інфекційні хвороби: підручник / за ред. О. А. Голубовської. — Київ: Медицина, 2018.

Статтю написано редакцією словника за наведеними джерелами; дати й факти звірено між ними. Якщо джерела розходяться, це сказано в тексті.