Голодний степ

Коротко

• Мірзачуль — лесова рівнина площею близько 10 тис. км² між Сирдар’єю й Туркестанським хребтом.
• Зрошення почалося наприкінці XIX століття; у 1950–1960-х роках степ став одним з головних бавовницьких районів Узбекистану.
• Бетпак-Дала — значно більша (близько 75 тис. км²) пустеля між річками Сарису, Чу й озером Балхаш.
• Головна проблема зрошуваних земель — засолення через підйом ґрунтових вод.

На старих картах Центральної Азії Голодних степів два. Обидва — безводні рівнини, на яких до появи каналів не можна було ні оселитися, ні випасати худобу цілий рік. Найчастіше під цією назвою розуміють південний, узбецький Голодний степ, що його місцеві жителі звуть Мірзачуль.

Південний Голодний степ (Мірзачуль)

Рівнина лежить на лівому березі Сирдар’ї, там, де річка виходить з Ферганської долини. На півдні її обмежують західна частина Туркестанського хребта, хребти Мальгузар і Нуратау, на північному заході вона непомітно переходить у піски Кизилкуму. Площа — близько 10 тис. км².

Рельєф і ґрунти

Поверхня рівна, на висоті 230–385 м над рівнем моря, з окремими пониженнями — Джетисайською й Сардобінською западинами. Рівнина складається з трьох терас Сирдар’ї, вкритих лесовидними суглинками та супісками. До річки вона обривається уступом заввишки 6–20 м. Ґрунти — переважно сіроземи, родючі за належного поливу, з ділянками солончаків у центрі.

Клімат і вода

Клімат континентальний: середня температура липня близько +28 °C, січня близько −2 °C. Опадів випадає приблизно 240 мм на рік, найбільше навесні. Постійних річок немає. Струмки з Туркестанського хребта розбираються на полив ще в передгір’ях, а ґрунтові води на півночі рівнини сильно засолені.

Навесні степ зеленіє ефемерами — осокою, тонконогом. До травня трава вигоряє, і залишаються верблюжа колючка, полин, солянки.

Як степ зрошували

Перші спроби провести воду зроблено ще в середині XIX століття. Канал кінця XIX століття напоїв лише невелику ділянку. Повномасштабне освоєння припало на 1950–1960-ті роки. Тоді прокладено Центральний, Північний і Південно-Голодностепський канали.

Зрошення мало зворотний бік. Полив підіймав ґрунтові води, яким не було куди стікати, і поля засолювалися або заболочувалися. Проти цього будували дренаж, промивали ґрунти восени й узимку, висаджували полезахисні смуги з шовковиці, урюку, верби й лоха.

Північний Голодний степ (Бетпак-Дала)

Казахстанська пустеля Бетпак-Дала лежить між низинами річок Сарису й Чу та озером Балхаш і займає близько 75 тис. км². Західна її частина — плоске плато на висоті 250–300 м, східна — горбиста рівнина заввишки 600–900 м. Опадів тут ще менше, 100–200 мм на рік, а зими холодніші: у січні в середньому −9 °C. За радянських часів пустелю використовували як весняно-осінні пасовища.

Запитання

Чому степ назвали Голодним?

Пояснення назви довідки не наводять; найочевидніше — безводність цих рівнин, де до зрошення не було ні постійних річок, ні полів. Казахська назва Бетпак-Дала теж має невеселий зміст — її перекладають як «нещасний степ».

Що вирощують у Голодному степу тепер?

Мірзачуль — один з головних районів вирощування бавовни й зерна в Узбекистані, близько 500 тис. га зрошуваних земель. Головні міста — Гулістан і Янгієр.

Див. також

• Абаканський степ Один із кількох ізольованих степів Мінусинської улоговини, відокремлених від великого Євразійського степу горами Алтаю й Саян.
• Бархани Навітряний схил пологий (5–12°), підвітряний крутий — близько 30–33°.
• Атакама Тягнеться на 1000–1600 км (залежно від прийнятих меж) уздовж узбережжя між Тихим океаном і Андами, площа — понад 100 тис. км².
• Розділ «Фізична географія» Усі статті підрозділу «Фізична географія».

Джерела

1. Голодний степ — Вікіпедія (українська)
2. Mirzachoʻl — Wikipedia (англійська)
3. Бетпак-Дала — Вікіпедія (українська)

Статтю написано редакцією словника за наведеними джерелами; дати й факти звірено між ними. Якщо джерела розходяться, це сказано в тексті.