Амфора

Коротко

• Назва походить від грецького amphiphoreus — «той, що його несуть з обох боків», тобто за дві ручки.
• Головний вміст — вино, оливкова олія та рибний соус гарум; возили також зерно й солону рибу.
• Клейма на ручках і горлі дозволяють археологам визначити майстерню, місто й приблизну дату.
• Уламки амфор масово трапляються під час розкопок античних міст Північного Причорномор’я.

Римський пагорб Монте-Тестаччо заввишки понад сорок метрів насипаний не з землі, а з черепків. Це уламки амфор, у яких до міста везли олію: порожню тару не використовували вдруге, а розбивали й складали шарами, пересипаючи вапном. Сам пагорб добре показує, скільки таких посудин виготовляла антична економіка.

Назва і форма

Грецьке слово amphoreus — скорочення від amphiphoreus, «той, що його несуть з обох боків». Ідеться про дві ручки, які з’єднують плечі посудини з довгою вузькою шийкою. Через вузьке горло зручно наливати рідину й легко закоркувати посудину. Цим амфора відрізняється від піфоса — великого зерносховища з широким горлом і маленькими вушками.

Більшість амфор мали заввишки близько 45 сантиметрів. Найбільші сягали півтора метра, а мініатюрні амфориски були нижчі за 30 сантиметрів. Робили їх переважно з глини; металеві, кам’яні чи скляні трапляються рідко.

Що в них возили

Посудини такої форми відомі ще з неоліту, а фінікійці вже широко користувалися ними в торгівлі. Справжньої популярності амфора набула в Стародавній Греції, а згодом у Римі. Основний вміст:

• вино;
• оливкова олія;
• гарум — солоний рибний соус;
• зерно, риба та інші товари.

Корки з нетривких матеріалів майже не збереглися; іноді горло затикали вирізаним шматком іншої посудини. Масове виробництво тривало приблизно до VII століття нашої ери, а потім амфори витіснили дерев’яні бочки та бурдюки.

Клейма і класифікація

Поки глина ще не висохла остаточно, на ручку чи горло ставили штамп із назвою майстерні або її власника. Після наповнення фарбою писали вагу й вміст. Для археолога це готова документація: за клеймами з’ясовують, звідки прийшов товар і коли.

Першу систематичну класифікацію римських амфор уклав наприкінці XIX століття німецький дослідник Генріх Дрессель. Його таблиця типів досі в ужитку.

Окремий різновид — панафінейські амфори. Їх розписували в чорнофігурній техніці зображенням Афіни й вручали переможцям Панафінейських ігор, наповнивши олією зі священних оливкових дерев.

Знахідки в Україні

Найбільше амфор і їхніх уламків знаходять на місцях давньогрецьких міст в Одеській і Миколаївській областях та в Криму. Окремі знахідки є на Поліссі, зокрема біля Чорнобиля, і в лісостеповій смузі — свідчення того, що причорноморське вино й олія доходили далеко на північ. У Київській Русі виготовляли власний різновид такої тари — корчаги.

Запитання

Навіщо амфорі гостре дно?

Посудину з гострим дном зручно встромити в пісок чи м’який ґрунт, а в трюмі корабля амфори ставили щільними рядами, підпираючи одна одну, і нерідко ще й обв’язували мотузками. Так вантаж менше зсувався під час хитавиці.

Скільки вміщувала амфора?

Місткість різнилася залежно від типу й місця виробництва. Римляни мали міру об’єму amphora quadrantal — приблизно 26 літрів, тобто кубічна римська стопа. Звичайні транспортні амфори часто були більшими.

Що таке корчага?

Так називають місцевий тип амфороподібної посудини, який виробляли в Київській Русі. Її використовували як тару для зберігання й перевезення рідин і сипких продуктів.

Див. також

• Археологія Основне джерело археолога — речі та їхнє розташування в шарах землі, а не писані тексти.
• Археологічна культура Базове класифікаційне поняття археології: дозволяє впорядкувати знахідки в часі та просторі.

Джерела

1. Амфора — Вікіпедія (українська)
2. Amphora — Wikipedia (англійська)
3. Wikidata: Q178401

Статтю написано редакцією словника за наведеними джерелами; дати й факти звірено між ними. Якщо джерела розходяться, це сказано в тексті.