АКТИНІЙ
Актиній
Актиній (лат. Actinium, від грецького ἀκτίς — «промінь»; символ Ac) — радіоактивний хімічний елемент з атомним номером 89, сріблясто-білий м’який метал, перший у ряду актиноїдів, який отримав від нього свою назву.
Коротко
- Усі ізотопи радіоактивні; найстабільніший — актиній-227 з періодом напіврозпаду близько 21,8 року.
- У природі трапляється в мізерних кількостях в уранових і торієвих рудах: у тонні урану — лише близько 0,2 мг актинію.
- Відкриття приписують Андре-Луї Деб’єрну (1899) і Фрідріху Гізелю (1902), який першим отримав радіохімічно чистий препарат.
- Ізотоп актиній-225 застосовують у таргетній альфа-терапії раку.
Після того як Марія та П’єр Кюрі виділили з уранової смолки радій, у лабораторії лишилися тонни відходів. 1899 року їхній співробітник, французький хімік Андре-Луї Деб’єрн, оголосив, що знайшов у них ще один радіоактивний елемент, і назвав його актинієм — від грецького слова «промінь».
Історія відкриття
Опис Деб’єрна виявився суперечливим: спершу він вважав нову речовину подібною до титану, потім — до торію. 1902 року німецький хімік Фрідріх Оскар Гізель незалежно отримав із тієї самої рудної фракції елемент, схожий на лантан, і назвав його «еманієм». Порівняння періодів напіврозпаду, проведене Гаррієт Брукс, Отто Ганом та Отто Закуром у 1904–1905 роках, показало, що йдеться про одне й те саме, і за старшинством закріпилася назва Деб’єрна.
Пізніші історики хімії доводили, що в ранніх препаратах Деб’єрна актиній був лише домішкою, тож дехто вважає справжнім першовідкривачем Гізеля. Більшість джерел згадують обох учених.
Властивості
Актиній — м’який сріблясто-білий метал, за хімічними властивостями близький до лантану. У сполуках майже завжди має ступінь окиснення +3. На повітрі швидко вкривається шаром білого оксиду, що захищає метал від подальшого окиснення.
| Ізотоп | Період напіврозпаду | Де трапляється |
|---|---|---|
| ²²⁷Ac | 21,77 року | природний ряд урану-235 |
| ²²⁸Ac | 6,15 години | природний ряд торію-232 (давня назва — мезоторій II) |
| ²²⁵Ac | 10 діб | одержують штучно, медичний ізотоп |
Відомо понад тридцять ізотопів, і всі вони радіоактивні. Актиній-227 розпадається переважно з випромінюванням бета-частинок, а в 1,38 % випадків — альфа-частинок. Через високу радіоактивність елемент дуже токсичний, працюють з ним у захищених камерах.
Застосування
Через рідкісність і високу ціну промислового значення актиній не має. Його використовують:
- як джерело нейтронів у суміші з берилієм;
- актиній-227 досліджували як можливе паливо для радіоізотопних термоелектричних генераторів космічних апаратів;
- у ядерній медицині — ізотоп актиній-225 для таргетної альфа-терапії пухлин, у вигляді препаратів, що проходять клінічні дослідження.
Від назви актинію походить назва всього ряду актиноїдів — п’ятнадцяти елементів від актинію до лоуренсію, до якого належать уран, плутоній та інші важливі для ядерної енергетики метали.
Запитання
Чому актиній світиться в темряві?
Сам метал не люмінесціює. Блакитне сяйво виникає в повітрі довкола нього: енергійні частинки, які випромінюють актиній і продукти його розпаду, іонізують молекули повітря, і ті світяться.
Як актиній-225 лікує рак?
Ізотоп приєднують до молекули-«провідника», наприклад антитіла чи пептиду, що прикріплюється до пухлинних клітин. Розпадаючись, актиній-225 та його дочірні ізотопи випускають кілька альфа-частинок, які руйнують ДНК ракових клітин на відстані лише кількох клітин, мало шкодячи здоровим тканинам. Такі препарати досліджують, зокрема, для лікування лейкозів і раку простати.
Як отримують актиній?
Виділяти його з руд невигідно: актинію там надзвичайно мало, а хімічно він дуже схожий на лантан. Тому елемент синтезують у ядерних реакторах, опромінюючи нейтронами радій-226, — так одержують міліграмові кількості актинію-227.
Див. також
- Азот Атомна маса — 14,007; молекула N₂ з потрійним зв’язком дуже міцна, тому за звичайних умов азот хімічно інертний.
- Бор Нільс Генрік Давид 1913 року запропонував модель атома водню зі стаціонарними орбітами й квантовими стрибками електрона.
- Кюрі П’єр 1880 року разом з братом Жаком відкрив п’єзоелектричний ефект, а згодом і зворотний.
- Розділ «Хімічні елементи» Усі статті підрозділу «Хімічні елементи».
Джерела
Статтю написано редакцією словника за наведеними джерелами; дати й факти звірено між ними. Якщо джерела розходяться, це сказано в тексті.
Поруч у словнику
- АБСОРБЕР Абсорбер — апарат, найчастіше вертикальна колона, у якому компоненти газової суміші поглинаються рідиною (абсорбентом) на межі поділу фаз; основне обладнання для процесу абсорбції в хімічній, нафтогазовій промисловості, металургії та очищенні газів.
- АТОМНА ЕЛЕКТРОСТАНЦІЯ (АЕС) Атомна електростанція (АЕС) — електростанція, на якій теплову енергію ланцюгової реакції поділу ядер урану чи плутонію в ядерному реакторі перетворюють на електричну, зазвичай через пару й турбогенератор.
- АЗОТУ ОКСИДИ Азоту оксиди — неорганічні сполуки азоту з киснем, у яких азот має ступені окиснення від +1 до +5: N₂O, NO, N₂O₃, NO₂ (та його димер N₂O₄) і N₂O₅; суміш NO і NO₂ в екології позначають NOx.
- БЕККЕРЕЛЬ Беккерелі (фр. Becquerel) — родина французьких фізиків, чотири покоління якої поспіль очолювали кафедру фізики в Національному музеї природознавства в Парижі; найвідоміший її представник — Анрі Беккерель, що 1896 року відкрив радіоактивність.