АЗОНАЛЬНІСТЬ

Азональність

Азональність (від грецького заперечного префікса а- і ζώνη — пояс) — поширення природних явищ і ландшафтів поза зв’язком із широтною зональністю, тобто під впливом рельєфу, гірських порід, розподілу суходолу й моря, а не клімату певної широти.

Розділ: Географічні терміни Оновлено 18 жовтня 2026 р. ≈ 2 хв читання

Коротко

Протилежна закономірність до широтної зональності; разом вони пояснюють, чому сусідні ділянки однієї зони бувають несхожими.
Головні чинники — розподіл суходолу й океану, висота місцевості й глибина водойм, склад гірських порід, тектонічні структури.
Найяскравіше виявляється в горах: висотна поясність не залежить від широти, на якій стоїть хребет.
Близьке поняття — інтразональність: «вкраплення» незональних ландшафтів усередині певної зони.

Якби поверхня Землі була рівною й однорідною, природні зони — тундра, тайга, степ, пустеля — тягнулися б правильними смугами вздовж паралелей. Насправді смуги рвуться, вигинаються й переходять одна в одну під несподіваними кутами. Усе, що порушує цей «ідеальний» розподіл, географи об’єднують поняттям азональності.

Звідки береться

Широтна зональність залежить від того, скільки сонячного тепла отримує певна широта. Азональні чинники діють інакше: вони пов’язані з внутрішньою енергією Землі та будовою її поверхні. Зазвичай називають чотири групи:

розподіл суходолу й океану — над морем формуються вологі повітряні маси, над материком сухі, тому клімат стає континентальнішим углиб суходолу;
висота місцевості й глибина водойм — з підйомом у гори температура падає, а з глибиною в океані змінюються тиск і світло;
склад і вік гірських порід — на вапняках, пісках чи гранітах розвиваються різні ґрунти й рослинність;
морфоструктури — тектонічні западини, кряжі, рифтові зони, що визначають рельєф великих регіонів.

Компоненти природи реагують на ці чинники неоднаково. Найбільш азональні самі гірські породи, далі йдуть води, ґрунти, живі організми й повітря.

Як виявляється

Найочевидніший приклад — висотна поясність. На схилах високої гори за кілька кілометрів підйому змінюються пояси, які на рівнині розтягнулися б на тисячі кілометрів з півдня на північ. При цьому набір поясів залежить від того, в якій зоні стоїть гора, тож азональність і зональність працюють разом.

Інші приклади:

секторність — зміна ландшафтів із заходу на схід через зростання континентальності;
заплави річок — луки й ліси вздовж русла, що зберігаються на шляху ріки крізь різні зони;
шельфові та прибережні комплекси — їх визначає глибина й рельєф дна;
піщані масиви з особливою рослинністю (псамофітами) і кам’янисті відслонення з петрофітами.

Азональність і інтразональність

У старих словниках інтразональність називали «різновидом азональності». Сучасні автори частіше розводять ці терміни. Інтразональні ландшафти — болота, солонці, солончаки, засолені луки — трапляються всередині зони на тлі зональних, бо там склалися особливі місцеві умови: близькі ґрунтові води, засолені породи, улоговина рельєфу.

Чіткої межі між поняттями немає. Більшість азональних явищ однаково несуть відбиток зони: болото тайги не схоже на болото лісостепу, а тугаї північних і південних пустель відрізняються.

Приклади в Україні

На території України азональність помітна в багатьох місцях. Овруцький кряж у зоні мішаних лісів має ландшафти з лісостеповими рисами. На вододілі Донецького кряжу посеред степової зони трапляються лісостепові ділянки. Засолені підземні води в Придніпровській низовині зумовили солонцеві й солончакові ландшафти. У Карпатах і Кримських горах добре видно висотну поясність — від листяних лісів до полонин і яйл.

Запитання

Чим азональність відрізняється від інтразональності?

Азональні явища виникають з причин, що не залежать від широти: гори, морські течії, глибинні розломи. Інтразональними називають ландшафти, які трапляються всередині певної зони через місцеві умови — надмірне зволоження, засолення, особливі породи. Солонці в степу чи болото в лісостепу — приклади інтразональності. Межа між поняттями умовна, і деякі автори вживають їх як синоніми.

Чи є азональність в Україні?

Так. Найпомітніші приклади — висотна поясність Карпат і Кримських гір, лісостепові риси Овруцького кряжу посеред Полісся, солонцеві ландшафти Придніпровської низовини, заплавні луки великих річок, які мало залежать від зони, через яку тече річка.

Див. також

Лучні ґрунти Мають потужний темний гумусовий горизонт і ознаки оглеєння в нижній частині профілю.
Бархани Навітряний схил пологий (5–12°), підвітряний крутий — близько 30–33°.
Байкал Максимальна глибина — 1642 м, площа — 31 722 км², довжина 636 км.
Розділ «Географічні терміни» Усі статті підрозділу «Географічні терміни».

Джерела

Статтю написано редакцією словника за наведеними джерелами; дати й факти звірено між ними. Якщо джерела розходяться, це сказано в тексті.

Поруч у словнику