Адамс Волтер Сідні

Коротко

• Разом з Арнольдом Кольшюттером показав, що світність зорі можна визначити за співвідношенням інтенсивностей окремих ліній у її спектрі.
• Дослідив спектр супутника Сіріуса і з’ясував, що це надзвичайно щільна зоря, — пізніше такі об’єкти назвали білими карликами.
• З Теодором Данемом виявив значну кількість вуглекислого газу в атмосфері Венери.
• Золота медаль Королівського астрономічного товариства (1917), медаль Кетрін Брюс (1928).

Найпростіше запитання про зорю — наскільки вона далеко — для більшості зір довго лишалося без відповіді: прямий паралакс вдається виміряти лише для порівняно близьких. Волтер Адамс знайшов обхідний шлях через спектр, і цей прийом на десятиліття став робочим інструментом астрономів.

Життєпис

Адамс народився 1876 року в Антіохії, на території тодішньої Османської імперії, у родині американських місіонерів; 1885 року сім’я повернулася до США. 1898 року він закінчив Дартмутський коледж, далі навчався в Чиказькому університеті, а 1900–1901 років — у Мюнхені, де слухав Карла Шварцшильда й Гуго фон Зелігера.

Працював в Єркській обсерваторії (1901–1904), з 1904 року — в обсерваторії Маунт-Вілсон у Каліфорнії. Від 1923 до 1946 року очолював її, а після відставки продовжував дослідження в Сонячній лабораторії Гейла в Пасадені. Помер 1956 року.

Зоряні спектри

У 1913–1916 роках Адамс разом з Арнольдом Кольшюттером установив, що відносні інтенсивності певних ліній поглинання залежать від світності зорі. На цьому ефекті вони побудували метод спектральних паралаксів і навчилися відрізняти гігантів від карликів того самого спектрального класу.

Під керівництвом Адамса на Маунт-Вілсон за допомогою 60- і 100-дюймових рефлекторів виміряли променеві швидкості понад 7000 зір, класифікували спектри кількох тисяч зір і визначили їхні абсолютні величини. Він відкрив багато спектрально-подвійних зір, вивчав спектри змінних і нових, а в багаторічному дослідженні Бетельгейзе (α Оріона) виявив у неї протяжну оболонку.

Сіріус B

1915 року Адамс узявся за слабкий супутник Сіріуса. Виявилося, що за розміром ця зоря лише трохи більша за Землю, але з одиниці поверхні випромінює більше, ніж Сонце, і має масу, близьку до сонячної. Такі надщільні об’єкти згодом отримали назву білих карликів. Вимірювання гравітаційного червоного зсуву Сіріуса B 1925 року довго вважали підтвердженням теорії відносності, хоча пізніше їх визнали помилковими.

Сонце, планети, міжзоряне середовище

• 1906–1908: визначив швидкість обертання Сонця на різних широтах за доплерівським зсувом ліній біля краю диска.
• 1925–1934: разом із Чарлзом Сент-Джоном і Теодором Данемом оцінював вміст водяної пари й кисню в атмосфері Марса, ототожнив вуглекислий газ в атмосфері Венери.
• 1935–1949: знайшов лінії заліза та інших важких елементів серед міжзоряних ліній поглинання, довівши їхню присутність у міжзоряних хмарах.

Відзнаки

Член Національної академії наук США (1917), іноземний член Лондонського королівського товариства (1950). Нагороджений Золотою медаллю Королівського астрономічного товариства (1917), медаллю Генрі Дрейпера (1918), медаллю Кетрін Брюс (1928). Його ім’я носить астероїд 3145 Walter Adams і кратер на Марсі.

Запитання

Що таке метод спектральних паралаксів?

Це спосіб оцінити відстань до зорі за її спектром. Відносна яскравість деяких ліній поглинання залежить від світності зорі, тож за спектром визначають абсолютну зоряну величину, а порівнявши її з видимою — відстань. Метод працює й для зір, надто далеких для прямого вимірювання паралакса.

Чи підтвердив Адамс загальну теорію відносності?

1925 року, на прохання Артура Еддінгтона, він виміряв червоне зміщення ліній у спектрі Сіріуса B, і результат тоді сприйняли як підтвердження гравітаційного червоного зсуву, передбаченого Ейнштейном. Пізніші дослідження показали, що ті вимірювання були неточними, хоча сам ефект існує.

Див. також

• Аббот Чарлз Грілі Майже все наукове життя присвятив вимірюванню сонячної сталої та пошукам її коливань.
• Астрограф Дає велике, рівне й неспотворене зображення поля неба на фотопластинці, а нині — на ПЗЗ-матриці.
• Астрологія Виникла в Месопотамії: уже в II тисячолітті до н. е. вавилонські жерці записували небесні явища як прикмети для царів і держави.

Джерела

1. Волтер Сідні Адамс — Вікіпедія (українська)
2. Walter Sydney Adams — Wikipedia (англійська)

Статтю написано редакцією словника за наведеними джерелами; дати й факти звірено між ними. Якщо джерела розходяться, це сказано в тексті.