Альмандин

Коротко

• Типовий мінерал кристалічних сланців, що утворилися під час регіонального метаморфізму глинистих порід.
• Кубічна сингонія, твердість 7–7,5 за шкалою Мооса, густина 3,8–4,3 г/см³.
• Утворює ряд твердих розчинів із піропом: залізо поступово заміщується магнієм.
• Відшліфований опуклим кабошоном, здавна відомий як карбункул.

Пліній Старший згадував червоний камінь з Алабанди — міста в Карії на заході Малої Азії. Із латинського alabandicus і вийшла сучасна назва «альмандин». Мінерал поширений широко: його кристали трапляються в сланцях на багатьох континентах, а дрібні зерна йдуть на абразиви.

Склад і будова

Альмандин — силікат заліза й алюмінію острівної будови, тобто з окремими кремнекисневими тетраедрами SiO₄. Теоретичний склад: FeO — 43,3 %, Al₂O₃ — 20,5 %, SiO₂ — 36,2 %. Кристалізується в кубічній сингонії.

Альмандин — крайній член ряду твердих розчинів з піропом: що більше в мінералі магнію замість заліза, то ближчий він до піропу. Так само існує ряд альмандин — спесартин, де залізо заміщується марганцем. Відомі також ітрієвмісні різновиди.

Властивість	Значення
Твердість за Моосом	7–7,5
Густина	3,8–4,3 г/см³
Спайність	недосконала
Злам	нерівний
Розмір кристалів	від кількох міліметрів до 5 см

Колір — від фіолетово-червоного й густо-червоного до темно-коричневого; його визначає залізо. За сильного освітлення в спектроскопі видно три характерні смуги поглинання.

Де трапляється

Альмандин — типовий мінерал кристалічних сланців, що утворилися під час регіонального метаморфізму глинистих порід. Трапляється також у пегматитах, зрідка в гранітах. Відомі місцезнаходження:

• розсипи дорогоцінного каміння Шрі-Ланки;
• Північна територія Австралії, де камені спершу вважали рубінами;
• долина Ціллерталь у Тиролі, де в сланцях трапляються добре огранені кристали-ромбододекаедри;
• околиці Врангеля на Алясці, де кристали вкраплені в слюдяні сланці.

Застосування

Прозорі кристали гранують як ювелірне каміння; опуклий шліф кабошоном дає камінь, який здавна називали карбункулом. Камені з фіолетовим відтінком у торгівлі звуть сиріамськими гранатами. Непрозорі й дрібнозернисті відміни подрібнюють і використовують як абразивну сировину. Штат Коннектикут оголосив альмандин своїм офіційним самоцвітом.

Кілька цікавих фактів

• Домішка хрому може надати альмандину зміну кольору залежно від освітлення — ефект, подібний до олександрита.
• За дуже низьких температур мінерал стає антиферомагнетиком: його температура Нееля — близько 7,5 К.
• 9 травня 2012 року ім’я альмандину отримав кратер на астероїді 2867 Штейнс.

Запитання

Як відрізнити альмандин від рубіна?

Альмандин м’якший. Топаз, твердіший за альмандин, але м’якший за рубін і шпінель, залишає на ньому подряпину, а на рубіні — ні. У старій торгівлі через схожість альмандин із Шрі-Ланки й Австралії навіть продавали як «цейлонський» чи «австралійський рубін».

Як розпізнати скляну підробку?

Альмандин часто імітують фіолетово-червоним гранованим склом — страсами. Під десятикратною лупою в справжньому камені майже завжди видно включення й дефекти; ідеально чистий «гранат» має викликати підозру.

Звідки назва «альмандин»?

Від спотвореного латинського alabandicus — так Пліній Старший називав камінь, який знаходили або обробляли в Алабанді, місті в Карії в Малій Азії.

Див. також

• Алмаз Твердість 10 за шкалою Мооса, густина 3,50–3,53 г/см³, дуже висока теплопровідність і сильний блиск.
• Берил Кристалізується в гексагональній сингонії, утворює шестигранні призми; твердість за Моосом 7,5–8, густина 2,63–2,92.
• Андалузит Уперше описаний 1798 року за знахідками в Андалусії; містить 63,2 % Al₂O₃ і 36,8 % SiO₂.
• Альбіт Вміщує менше 10 % анортитової складової; містить близько 68 % кремнезему, 19 % глинозему й 12 % оксиду натрію.
• Розділ «Мінералогія» Мінерали, кристали, їхній склад, властивості й походження.

Джерела

1. Альмандин — Вікіпедія (українська)
2. Almandine — Wikipedia (англійська)

Статтю написано редакцією словника за наведеними джерелами; дати й факти звірено між ними. Якщо джерела розходяться, це сказано в тексті.