«Дзвінок» (журнал)

Коротко

• Мав підзаголовок «Письмо ілюстроване для дітей і молодіжі» й адресувався школярам середнього та старшого віку.
• З 1893 року — орган Руського (з 1912 — Українського) педагогічного товариства.
• Друкував твори авторів з усіх українських земель: Івана Франка, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Бориса Грінченка, Леоніда Глібова.
• Саме в «Дзвінку» дебютував у літературі Михайло Коцюбинський — віршем «Наша хатка».

«Дзвінок», що почав виходити у Львові 1890 року, пропонував юним читачам двічі на місяць ілюстрований зошит із віршами, оповіданнями, нарисами й загадками — і трималося це видання аж до Першої світової війни.

Видавці й редактори

Першими видавцями були педагоги Олександр Барвінський та Володимир Шухевич. З 1893 року журнал став органом Руського педагогічного товариства, підпорядкованого Науковому товариству імені Шевченка; 1912 року товариство перейменували на Українське. Того ж 1893 року «Дзвінок» перейшов з етимологічного на фонетичний правопис.

Редакція часто змінювалася. Серед тих, хто вів журнал у різні роки:

• Володимир Шухевич;
• Василь Білицький і К. Паньківський;
• К. Малицька та І. Гаврилюк;
• Андрій Алиськевич;
• Є. Ясеницька, відповідальна редакторка в останні роки, 1911–1914.

Дані джерел про розподіл посад і роки редагування в деталях розходяться.

Що друкували

Найбільше місця відводили художній літературі. Віршовані казки давав Іван Франко, поезії — Леся Українка, Олена Пчілка, Агатангел Кримський, Уляна Кравченко. Прозу представляли Іван Нечуй-Левицький, Дніпрова Чайка, Михайло Коцюбинський, Людмила Старицька. П’єси для дітей писали К. Малицька й Катря Гриневичева.

Леонід Глібов вів постійну рубрику «Загадки і жарти дідуся Кенира» й друкував байки. Борис Грінченко під псевдонімом В. Чайченко писав вірші на історичні теми.

Поруч із красним письменством журнал вміщував:

• біографії письменників, композиторів, художників і вчених;
• науково-популярні статті з історії, етнографії, географії, природознавства;
• огляди літератури від давнини до XIX століття, які готував О. Макарушка;
• рубрики «Задачі, ребуси, шаради», «Сміховинки», «Забави»;
• переклади творів зарубіжних класиків.

З 1907 року журнал виходив із «Додатком для малих читачів».

Значення

«Дзвінок» став однією з небагатьох платформ, де письменники Галичини й Наддніпрянщини працювали для спільного дитячого читача. Для Коцюбинського він виявився дебютним: тут з’явився його вірш «Наша хатка», а згодом оповідання «Маленький грішник», «Харитя» та «Ялинка». Останні номери вийшли 1914 року.

Запитання

Чим «Дзвінок» важливий для історії української дитячої літератури?

Він чверть століття об’єднував письменників Галичини й Наддніпрянщини навколо читання для дітей. Тут з’явилися оповідання Коцюбинського, Нечуя-Левицького, Дніпрової Чайки, вірші Лесі Українки й Олени Пчілки, віршовані казки Франка й Глібова. Деякі автори вперше спробували тут жанр науково-популярного нарису для юного читача.

Де можна побачити номери «Дзвінка»?

Комплекти журналу зберігаються в бібліотечних фондах; три номери є, зокрема, у колекції Педагогічного музею України в Києві.

Див. також

• Розділ «Засоби масової інформації та друкарство» Преса, видавнича справа, способи друку й поліграфічні техніки.

Джерела

1. Дзвінок (журнал) — Вікіпедія (українська)
2. Wikidata: Q12100917
3. Корнєєва Г. Друкована українська книга та преса для дітей у Галичині (кінець XIX — перша половина XX ст.).
4. Енциклопедія Львова. — Т. 2. — Львів : Літопис, 2008.

Статтю написано редакцією словника за наведеними джерелами; дати й факти звірено між ними. Якщо джерела розходяться, це сказано в тексті.