АНТОФІЛІТ
Антофіліт
Антофіліт — породотвірний мінерал класу силікатів, ромбічний (ортогональний) амфібол складу (Mg, Fe)₇Si₈O₂₂(OH)₂, що утворюється під час метаморфізму багатих на магній гірських порід.
Коротко
- Назва — від латинського anthophyllum («гвоздика», пряність), за характерним коричнюватим кольором; саме слово походить від грецьких «квітка» й «листок».
- Твердість за шкалою Мооса — 5,5–6,5, густина — 2,85–3,4 г/см³ (дані різних довідників трохи розходяться), блиск скляний, колір сірувато-бурий, жовтувато-сірий, буро-зелений.
- Волокниста відміна — антофіліт-азбест, один із шести визнаних типів азбесту.
Серед амфіболів — великої групи силікатів зі здвоєними ланцюжками кремнекисневих тетраедрів у структурі — більшість мінералів кристалізується в моноклінній сингонії. Антофіліт належить до меншості: його кристалічна ґратка ромбічна. Від моноклінного куммінгтоніту, близького за складом, він відрізняється саме будовою, тож мінералоги розглядають ці два мінерали як поліморфи.
Склад і властивості
Антофіліт — водний силікат магнію з домішкою двовалентного заліза. Що більше в ньому заліза, то темніший колір і вища густина. Кристали видовжені, призматичні, часто утворюють променисті, стовпчасті чи волокнисті агрегати. Спайність досконала у двох напрямках під кутом близько 54° і 126°, як і в інших амфіболів.
| Властивість | Значення |
|---|---|
| колір | сірувато-бурий, жовтувато-сірий, бурувато-зелений |
| блиск | скляний, у волокнистих агрегатах шовковистий |
| твердість | 5,5–6 за англомовними довідниками, 6–6,5 за Малою гірничою енциклопедією |
| густина | 2,85–3,2 г/см³ за англомовними довідниками, 2,9–3,4 г/см³ за Малою гірничою енциклопедією |
За даними Малої гірничої енциклопедії, після нагрівання понад 400 °C антофіліт переходить у моноклінну модифікацію, а за температури близько 1000 °C — у піроксен енстатит.
Утворення
Мінерал виникає під час метаморфізму — перекристалізації порід під дією тиску й температури. Найчастіше це:
- ультраосновні магматичні породи, багаті на магній, де антофіліт утворюється з тальку за участю води й вуглекислого газу;
- кордієритові гнейси й кристалічні сланці, де він є другорядним мінералом;
- зони розломів, де по тріщинах циркулюють розчини з вуглекислотою.
Супутні мінерали — тальк, тремоліт, магнезит, серпентин, олівін. Присутність антофіліту підказує геологам, у яких умовах відбувався метаморфізм породи. Мінерал відомий і в Україні — у кристалічних сланцях та метаморфізованих магнезійних породах.
Запитання
Чи небезпечний антофіліт?
Сам мінерал у вигляді масивних кристалів чи зерен у породі безпечний. Небезпеку становить волокниста відміна — антофіліт-азбест: його мікроскопічні волокна, потрапляючи в легені, спричиняють азбестоз, мезотеліому та рак легень. Через це видобуток антофіліт-азбесту припинено, а його використання заборонене в багатьох країнах.
Де видобували антофіліт-азбест?
Найвідоміші родовища були у Фінляндії: копальня Пааккіла працювала з 1918 по 1975 рік і закрилася через проблеми з пилом. Великий кар’єр діяв також у Мацубасе в Японії (1883–1970). Мінерал ішов на азбестоцемент, ізоляцію й покрівельні матеріали.
Див. також
- Алмаз Твердість 10 за шкалою Мооса, густина 3,50–3,53 г/см³, дуже висока теплопровідність і сильний блиск.
- Апатит Основні різновиди: фторапатит, хлорапатит і гідроксилапатит — залежно від того, який аніон переважає.
- Розділ «Мінералогія» Мінерали, кристали, їхній склад, властивості й походження.
Джерела
- Антофіліт — Вікіпедія (українська)
- Anthophyllite — Wikipedia (англійська)
- Мала гірнича енциклопедія / за ред. В. С. Білецького. — Донецьк: Донбас, 2004. — Т. 1.
Статтю написано редакцією словника за наведеними джерелами; дати й факти звірено між ними. Якщо джерела розходяться, це сказано в тексті.
Поруч у словнику
- АЛЬМАДЕН Альмаден (ісп. Almadén) — найбільше відоме у світі родовище ртуті та однойменне місто в іспанській провінції Сьюдад-Реаль (Кастилія — Ла-Манча), де кіновар добували понад дві тисячі років, аж до початку XXI століття.
- КРИЖАНІВСЬКИЙ Крижанівський Леонід Андрійович (8 (20) квітня 1873, Київ — 2 грудня 1939, Київ) — український геолог, мінералог і кристалограф, професор Київського університету, у 1928–1930 роках директор Української філії Інституту прикладної мінералогії.